Уявіть: людину звинувачують у колабораційній діяльності, а суд її виправдовує. Прокурор оскаржує – і знову програє. Саме так сталося у справі, яку 26 травня 2026 року розглянув Верховний Суд. Історія ця не лише про конкретного фігуранта, а й про те, як одна-єдина дата здатна перевернути все провадження з ніг на голову.
Давайте розберемося по порядку. Житель Чернігівщини (у судових документах він фігурує як ОСОБА_6) опинився на лаві підсудних через події березня 2022 року. За версією обвинувачення, 16 березня він прямо на території власного домогосподарства, у присутності сусідів, публічно заперечував збройну агресію Російської Федерації проти України. Простіше кажучи – висловлювався на підтримку держави-агресора.
Кваліфікували це за частиною 1 статті 111-1 Кримінального кодексу України – тобто як колабораційну діяльність у формі публічного заперечення збройної агресії.
Але щось пішло не так. Ніжинський міськрайонний суд у жовтні 2023 року визнав чоловіка невинуватим і виправдав. Причина? Не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Апеляційний суд у вересні 2025-го з таким рішенням погодився. Тоді прокурор подав касаційну скаргу.
Що саме не влаштувало сторону обвинувачення
Прокурор наполягав: апеляційний суд припустився істотних порушень. Мовляв, свідки – ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 – хоч і не назвали точної дати, але підтвердили, що подія таки була. Приблизно в березні 2022-го. А свідок ОСОБА_10 взагалі чітко вказала на 16 березня.
Окрім того, на думку прокурора, суд не пояснив, яким чином попередній побутовий конфлікт між обвинуваченим і свідком ОСОБА_8 спростовує вину. Логіка зрозуміла: ну посварилися люди через паркан, але ж це не означає, що свідок автоматично бреше.
Касаційна скарга вимагала скасувати ухвалу апеляції та призначити новий розгляд. Проте Верховний Суд подивився на ситуацію інакше.
Чому виправдувальний вирок устояв
Передусім варто розуміти специфіку касації. Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України, суд цієї інстанції не досліджує докази заново і не встановлює нових обставин. Його завдання – перевірити, чи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
І тут випливла деталь, яка, чесно кажучи, багато що пояснює.
Річ у тім, що стаття 111-1 КК про колабораційну діяльність з’явилася в Кримінальному кодексі не одразу після початку повномасштабного вторгнення. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» ухвалили 3 березня 2022 року. А набрав він чинності лише 15 березня.
Відчуваєте різницю? Обвинувачення стверджувало, що протиправні висловлювання пролунали 16 березня. Тобто через день після того, як закон запрацював. Але от халепа – свідки під час повторного допиту в апеляції так і не змогли конкретизувати час події. Вони говорили про кінець лютого – початок березня. Без точної прив’язки до дати.
І тут – стоп. Якщо немає впевненості, що подія сталася саме 16 березня (або пізніше), то немає і впевненості, що на момент цих висловлювань відповідна норма вже діяла. А без цього складу кримінального правопорушення просто не існує.
Конфлікт із сусідами та сумніви в доказах
Ще один цікавий штрих. Місцевий суд встановив: між фігурантом та свідком ОСОБА_8 раніше стався конфлікт. Йшлося про обливання фарбою паркану та нецензурну лайку. Це навіть вилилося в адміністративне провадження за статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство), яке завершилося постановою суду в листопаді 2022 року.
Коли частина свідків обвинувачення має з підсудним особисті неприязні стосунки, суд зобов’язаний оцінювати їхні показання особливо ретельно. І якщо ці показання не підкріплені іншими незалежними доказами – виникає розумний сумнів. А будь-який сумнів, як відомо, тлумачиться на користь обвинуваченого.
До речі, свідки захисту – ті, хто теж перебував неподалік – взагалі заперечували, що чули від фігуранта будь-які висловлювання на підтримку РФ. Сам же чоловік наполягав: він українець, пишається цим, а його сини служать у ЗСУ.
Де можливе обвинувачення за статтею 111-1
Верховний Суд окремо наголосив на важливому моменті. Колабораційна діяльність – це не лише про окуповані території. Залежно від форми, відповідальність за статтею 111-1 КК може наставати й за дії, вчинені на підконтрольній Україні території.
У цій справі чоловік перебував саме на неокупованій території. І теоретично публічне заперечення збройної агресії РФ могло б утворювати склад злочину – за умови належних і достатніх доказів. Але з доказами, як ми вже бачили, виникли проблеми.
Цікаво й те, що Суд відкинув ідею про обов’язковість аудіо- чи відеофіксації таких висловлювань. Показання свідків цілком можуть бути достатнім доказом. Однак ці показання – у своїй сукупності, непоодинці – повинні переконувати у винуватості поза розумним сумнівом.
Чому апеляційна скарга не спрацювала
Колегія суддів перевірила ухвалу апеляційного суду і дійшла висновку: там є відповіді на всі аргументи прокурора. Жодного істотного порушення процесуального закону чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність не виявлено.
Апеляція, до речі, пішла назустріч прокурору – задовольнила клопотання про повторне дослідження доказів і допитала свідків ще раз. Але це лише підтвердило: ніхто з них не може назвати конкретну дату.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність» набрав чинності 15 березня 2022 року. І якщо обвинувачення не спромоглося довести, що подія сталася після цієї дати, – виправдувальний вирок є абсолютно логічним.
Постанова Верховного Суду за цим касаційним провадженням є остаточною й оскарженню не підлягає. Отак одна дата, кілька неточних свідчень і попередня сварка через паркан склалися в результат, якого сторона обвинувачення явно не очікувала.
