Стаття 75 КК України дає шанс уникнути реального ув’язнення навіть засудженим за тяжкі злочини. У травні 2026 року Верховний Суд ухвалив рішення, яке яскраво це ілюструє: жінку, котра отримала п’ять років позбавлення волі за наркозлочини, звільнили від відбування покарання з випробуванням.
Як так сталося і чому суд обрав саме цю норму, а не спеціальну статтю для матерів із дітьми – давайте розбиратися.
Що трапилося: фабула справи
Історія почалася у жовтні 2021 року. Жінку (в матеріалах справи вона фігурує як ОСОБА_7) затримали за зберігання амфетаміну в особливо великому розмірі – понад 21 грам – та канабісу. Слідство встановило, що вона не просто зберігала психотропні речовини, а й займалася їх збутом, причому повторно.
Це кваліфікували одразу за трьома частинами статті 307 Кримінального кодексу України: частина перша, друга і третя. Для розуміння: частина 3 статті 307 КК передбачає покарання від 9 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це серйозно.
Перший вирок: м’якість, яка здивувала
У серпні 2022 року Хмельницький міськрайонний суд виніс вирок. Ось тут і почалося найцікавіше. Суддя застосував статтю 69 Кримінального кодексу України – це норма, яка дозволяє призначити покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом. І в результаті за всіма трьома епізодами жінка отримала лише 5 років позбавлення волі. Без конфіскації майна.
І це ще не все. Суд також застосував статтю 79 КК – спеціальну норму про звільнення від відбування покарання з випробуванням для вагітних жінок і матерів, які мають дітей до семи років. На момент вироку засуджена була вагітною, тож її звільнили з іспитовим строком до досягнення дитиною п’яти років.
Простіше кажучи: жінка, яка зберігала та продавала амфетамін в особливо великих розмірах, не провела за ґратами жодного дня.
Апеляція, касація і нове коло
Прокуратура, звісно, оскаржила вирок. Хмельницький апеляційний суд у лютому 2023 року залишив усе без змін. Але далі втрутився Верховний Суд.
У листопаді 2023 року касаційна інстанція скасувала ухвалу апеляції і відправила справу на новий розгляд. Чому? Бо суди попередніх інстанцій, звільняючи жінку від покарання за статтею 79 КК, послалися на ті самі обставини, які вже врахували при пом’якшенні покарання через статтю 69 КК. За логікою Верховного Суду, це подвійне врахування одних і тих самих факторів – таке рішення не відповідає принципу справедливості.
Після цього апеляційний суд переглянув справу і у вересні 2024 року ухвалив новий вирок: статтю 79 КК виключили. Жінка мала відбувати 5 років реального позбавлення волі.
Що вирішив Верховний Суд у 2026 році
І ось, у травні 2026 року, Верховний Суд розглянув касаційну скаргу засудженої. Вона просила повернути звільнення від покарання за статтею 79 КК, аргументуючи це тим, що виховує малолітню доньку, а до злочинів її призвів збіг тяжких сімейних обставин.
З’явився, щоправда, один суттєвий нюанс: на момент касаційного розгляду жінка проходила службу в Збройних Силах України, брала участь у бойових завданнях і навіть отримала статус учасника бойових дій.
І тут Верховний Суд зробив несподіваний, але логічний хід. Він погодився, що стаття 79 КК у цій ситуації не підходить. Чому? Бо ця норма створена для того, щоб мати могла постійно доглядати за дитиною. А військова служба, тим більше з виконанням бойових завдань, об’єктивно унеможливлює такий догляд.
Стаття 75 КК: шлях до компромісу
Проте суд не зупинився на відмові. Він пішов далі і застосував статтю 75 Кримінального кодексу України – загальну норму про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Чим відрізняється підхід? Ця норма не прив’язана до догляду за дитиною. Вона дозволяє суду звільнити засудженого з випробуванням, якщо строк покарання не перевищує п’яти років, а виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Головне – переконати суд, що людина не становить загрози.
Судді врахували кілька ключових моментів: позитивну характеристику жінки, її службу в ЗСУ, участь у бойових діях, відсутність попередніх судимостей, щире каяття. Усе це разом переконало Верховний Суд, що іспитовий строк у три роки буде достатнім для контролю за її поведінкою.
Крім того, на засуджену поклали обов’язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК: періодично з’являтися до органу пробації для реєстрації та повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Презумпція м’якшого покарання: важливий принцип
У постанові Верховний Суд нагадав про принцип, який часто забувають на практиці. Частина 2 статті 65 КК встановлює презумпцію більш м’якого покарання: якщо сторона обвинувачення не доведе, що м’якший вид покарання чи порядок його відбування є недостатнім, суд має обрати саме його.
Суд прямо зазначив: цей принцип працює не лише при виборі виду покарання, а й при вирішенні питання про звільнення з випробуванням. Тягар доведення того, що без реальної ізоляції не обійтися, лежить на прокурорі.
Чесно кажучи, це потужний аргумент для сторони захисту в подібних справах. І ним варто користуватися.
Чому ця справа важлива
Тут важливий момент. Верховний Суд не просто «пожалів» засуджену. Він чітко розмежував дві схожі, але різні за природою норми: статтю 79 КК (спеціальну, для матерів, які реально доглядають за дитиною) і статтю 75 КК України (загальну, де ключовим є прогноз виправлення без ізоляції).
Якщо жінка служить в армії – вона не може посилатися на потребу догляду за дитиною вдома. Це просто нелогічно. Але вона може розраховувати на звільнення з випробуванням за загальною нормою, якщо її особистість і поведінка це виправдовують.
До речі, варто звернути увагу на термін іспитового строку. Суд встановив три роки – це стандартний строк, передбачений статтею 75 КК. Якщо протягом цього часу засуджена не вчинить нового злочину і виконає покладені обов’язки, вона взагалі не потрапить до в’язниці.
Чи справедливо це щодо людини, яка збувала амфетамін? Питання відкрите. Але Верховний Суд вочевидь виходив з того, що служба в ЗСУ та участь у бойових діях – це не просто формальність, а реальний внесок у безпеку держави, який заслуговує на врахування при вирішенні долі людини.
Ця постанова – хороша ілюстрація того, як працює індивідуалізація покарання в українському правосудді. Механічне застосування «суворості закону» іноді поступається місцем гнучкості там, де вона справді виправдана. А межа між статтею 79 КК і статтею 75 КК України, як з’ясувалося, проходить саме по лінії реальної можливості доглядати за дитиною.
