Уявіть: ви стали фігурантом кримінальної справи, а через три роки з’ясовується, що справа досі не розглянута по суті. Чи означає це, що вас автоматично звільнять від відповідальності? Не зовсім. Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності – це не магічна паличка, яка спрацьовує сама собою. І саме про те, хто і коли зобов’язаний про них нагадати, розповіла об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 521/8873/18.
Проста ДТП, яка затягнулася на роки
Історія почалася 2 вересня 2017 року в Одесі. Водій автомобіля, виїжджаючи на вулицю Радісна, не помітив пішохода і скоїв наїзд. Потерпілий отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. За цим фактом відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України – порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Малиновський районний суд міста Одеси виніс вирок 10 січня 2020 року. Водія визнали винним і призначили штраф – 5100 гривень, а також позбавили права керувати транспортними засобами на один рік. Крім того, з нього стягнули матеріальну й моральну шкоду на користь потерпілого.
Але на цьому історія не закінчилася. Захист подав апеляційну скаргу, вважаючи вирок надто суворим. І ось тут починається найцікавіше.
Три роки, про які всі «забули»
Кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК на момент подій належало до злочинів невеликої тяжкості. А це означає, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за ним становлять три роки – відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.
Тепер проста арифметика. ДТП сталася 2 вересня 2017 року. Три роки спливли 2 вересня 2020 року. Апеляційний суд розглядав справу 29 жовтня 2020 року – тобто через майже два місяці після того, як строк давності вичерпався.
Що мав зробити суд апеляційної інстанції в такій ситуації? Роз’яснити обвинуваченому: строки минули, ви маєте право на звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, і ось які наслідки цього рішення. І запитати: ви згодні чи заперечуєте?
Апеляційний суд цього не зробив. Ба більше – він узагалі не повідомив водія належним чином про дату засідання. Повістка повернулася з позначкою про відсутність адресата. Суддів це не зупинило, і вони розглянули справу без обвинуваченого, залишивши вирок без змін.
Що сказав Верховний Суд
Захисник подав касаційну скаргу, а сам засуджений звернувся з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності саме через сплив строків давності. Справа потрапила на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду – а це означає, що питання вийшло за межі однієї конкретної історії та потребувало принципової правової позиції.
6 грудня 2021 року Верховний Суд ухвалив рішення, яке варто знати кожному, хто стикається з кримінальним провадженням. Головний висновок звучить так: суди першої та апеляційної інстанцій зобов’язані самостійно – наголошую, без жодного клопотання з боку захисту – роз’яснити особі, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися.
Іншими словами, це імперативний обов’язок суду, а не право сторони захисту. Закінчилися строки – суд має про це сказати. Не захисник, не обвинувачений – а сам суд.
Якщо ж апеляційна інстанція цього не зробила, то касаційний суд має повноваження виправити ситуацію. Для цього потрібні три умови: по-перше, на день апеляційного розгляду строки давності вже закінчилися; по-друге, обвинувачений не подавав відповідного клопотання, а суд не роз’яснив йому цього права; по-третє, у касаційному суді особа підтвердила свою згоду на звільнення.
Чому це рішення важливе
Колеги-судді з різних палат Касаційного кримінального суду до цього моменту розходилися в підходах. Одні вважали, що без клопотання захисту суд не може звільнити особу від відповідальності за строками давності. Інші наполягали: суд зобов’язаний діяти незалежно від позиції сторін. Об’єднана палата поставила крапку в цих суперечках.
Практичний наслідок для конкретної справи – вирок скасували, кримінальне провадження закрили на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а водія звільнили від кримінальної відповідальності за п. 2 ч. 1 ст. 49 КК.
Але є нюанс, про який не можна забувати. Якщо обвинувачений заперечує проти звільнення за строками давності (скажімо, наполягає на повному виправданні), вступає в дію інший механізм – ч. 5 ст. 74 КК. У такому разі людину не звільняють від кримінальної відповідальності, але звільняють від призначеного покарання. Різниця суттєва: у першому випадку особа взагалі не вважається засудженою, у другому – обвинувальний вирок залишається, просто покарання не виконується.
Крім порушення, пов’язаного зі строками давності, Верховний Суд зафіксував і процесуальні огріхи апеляційного суду. Розгляд справи без належного повідомлення обвинуваченого – це пряме порушення права на захист, гарантованого ст. 20 КПК. І це стало самостійною підставою для скасування судового рішення.
Строки давності у кримінальному провадженні – це не формальність і не технічний привід «відмазатися». Це справді фундаментальний інститут, заснований на ідеї, що з часом суспільна небезпечність діяння зменшується, а держава не може тримати людину в підвішеному стані нескінченно. Коли строк минув – він минув, і суд не має права робити вигляд, ніби нічого не сталося.
