Коли йдеться про стягнення боргу в іноземній валюті, навіть дужки в судовому рішенні можуть коштувати сотні тисяч гривень. Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 5015/2060/11, де боржник і стягувач принципово розійшлися в тлумаченні одного-єдиного рішення, ухваленого ще в 2011 році.
Фабула справи така. Підприємець узяв у банку кредит – 100 тисяч доларів США. Кредитний договір уклали у 2008 році, і гроші позичальник отримав саме в іноземній валюті. Згодом виникла заборгованість, банк пішов до суду. Господарський суд Львівської області стягнув борг. Але сформулював резолютивну частину нестандартно: спочатку сума в гривнях, а поруч у дужках – еквівалент у доларах. Наприклад, 792 965,91 грн (99 936,47 доларів США). І так за кожним видом заборгованості – тіло кредиту, відсотки, пеня, штраф.
Минають роки. Банк передає право вимоги фінансовій компанії. З’являється новий стягувач – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Відкривається виконавче провадження, яке доручають приватному виконавцю. І тут починається найцікавіше.
Приватний виконавець рахує борг, прив’язуючи його до курсу долара. Логіка проста: кредит видавався в доларах, отже, і повертати потрібно з урахуванням курсової різниці. Боржник обурюється: у рішенні суду чітко написано «гривня», жодних слів на кшталт «що еквівалентно» чи «що становить в еквіваленті» там немає. Дужки, мовляв, – це просто довідкова інформація, не більше.
Тим часом іпотечне майно боржника продають на електронному аукціоні за 4 418 400 грн. Підприємець вважає: цього більш ніж достатньо, щоб погасити гривневий борг, який за виконавчим документом становить трохи більше мільйона гривень. Отже, виконавче провадження треба закривати – рішення суду виконано в повному обсязі. Але виконавець цього не робить. Чому? Бо переконаний: борг прив’язаний до долара, і за нинішнім курсом отриманих коштів недостатньо.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Місцевий господарський суд, а слідом за ним і апеляція, стали на бік боржника. Логіка цих судів була такою. У резолютивній частині рішення 2011 року суму стягнення визначено в гривнях. Долари в дужках – це лише інформативна примітка, яка не створює альтернативної валюти виконання. Виконавець не має права змінювати спосіб виконання судового рішення або тлумачити його зміст на власний розсуд.
Раз написано «гривня» – стягуємо гривню. Кошти від продажу іпотеки перекрили гривневий борг із запасом – значить, рішення виконано, і виконавче провадження підлягає закінченню. Бездіяльність приватного виконавця визнали неправомірною, а з нього ще й стягнули 10 000 грн витрат на правничу допомогу.
Чесно кажучи, на перший погляд усе логічно. Але Верховний Суд подивився на ситуацію інакше.
Чому Верховний Суд скасував ці рішення
Касаційний господарський суд нагадав кілька фундаментальних речей, які суди нижчих інстанцій чомусь залишили поза увагою.
Перше. Стаття 533 Цивільного кодексу України встановлює: грошове зобов’язання виконується у гривнях. Це аксіома. Але далі ця ж стаття Цивільного кодексу України додає: якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума в гривнях розраховується за офіційним курсом НБУ на день платежу. Тобто курсова прив’язка – не виняток, а пряма норма закону.
Друге. Кредит із самого початку був виданий у доларах США. Це не гривневий кредит, який чомусь перерахували в долари для зручності. Договірна природа зобов’язання – валютна. І судове рішення, яким би воно не було, не може змінити суть цього зобов’язання. Воно не чарівним чином перетворює доларовий борг на суто гривневий.
Тут важливий момент. Велика Палата Верховного Суду ще у 2018 році (справа № 761/12665/14-ц) сформулювала чітку позицію: якщо в резолютивній частині рішення зазначено суму в іноземній валюті, а поруч – її еквівалент у гривні, стягувачу має бути перерахована саме сума в іноземній валюті. Не гривневий еквівалент. Іншими словами, дужки – це не випадковість. Це і є справжній розмір боргу. Гривнева сума лише показує, скільки це було за курсом на конкретну дату – у нашому випадку на 01.03.2011.
Принцип правової визначеності: чому не можна переграти
Але є ще один рівень проблеми, який Верховний Суд визнав чи не найважливішим.
У лютому 2025 року Верховний Суд уже розглядав інший епізод цієї ж справи № 5015/2060/11. Йшлося про дії того самого приватного виконавця, але в межах іншого виконавчого провадження. І тоді суд касаційної інстанції прямо зазначив: сума заборгованості прив’язана до курсу долара США, а судове рішення підлягає виконанню з урахуванням особливостей статті 49 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто питання про валютну природу боргу вже було вирішене – остаточно і безповоротно.
І ось тут у гру вступає принцип res judicata – правової визначеності. Остаточне рішення суду касаційної інстанції не можна ставити під сумнів у тій самій справі. Не можна спочатку визнати, що борг має валютну прив’язку, а через кілька місяців сказати: «Ні, ми передумали, це суто гривневий борг». Суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення на користь боржника у квітні 2025 та квітні 2026 року, фактично проігнорували вже сформований висновок Верховного Суду. А це, як наголосила касація, – пряме порушення принципу правової певності.
Верховний Суд окремо зауважив: відхід від res judicata можливий лише за наявності вагомих і непереборних обставин. У цій справі таких обставин не було. Жодних.
Практичні наслідки для боржників, стягувачів і виконавців
Правова позиція, сформульована у справі № 5015/2060/11, дає кілька важливих орієнтирів.
Для боржників. Якщо ви брали кредит в іноземній валюті – не сподівайтеся, що судове рішення із зазначенням гривневої суми «відв’яже» вас від курсу. Природа договірного зобов’язання нікуди не зникає. Навіть якщо у виконавчому документі першою стоїть сума в гривнях, а валютний еквівалент скромно ховається в дужках, орієнтиром для розрахунку остаточної суми буде саме іноземна валюта. І перерахунок – за курсом на день фактичного платежу.
Для стягувачів ця справа – нагадування про важливість грамотного формулювання позовних вимог. Якщо кредит видавався в доларах чи євро, варто просити суд стягнути борг саме у валюті кредиту. Це одразу знімає будь-яку двозначність на стадії виконання рішення. Суд у такому разі чітко зазначить валюту стягнення без жодних двозначних дужок.
І нарешті, для приватних виконавців. Верховний Суд підтвердив: виконавець не просто має право, а зобов’язаний враховувати правову природу зобов’язання, а не лише «суху» резолютивну частину. Стаття 49 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачає особливості виконання рішень, де борг обчислюється в іноземній валюті. І практика стягнення боргу в іноземній валюті тепер має додаткову опору у вигляді послідовної позиції касаційного суду.
Крім того, Верховний Суд відхилив доводи про нібито неповноважний склад суду першої інстанції. Повторний автоматизований розподіл справи після самовідводу судді був проведений відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Сам факт передачі справи іншому судді не свідчить про порушення принципу законного складу суду.
Ця справа – добрий приклад того, як одна-єдина деталь у формулюванні судового рішення може роками породжувати спори. І того, як важливо вміти читати не лише текст, а й контекст. Особливо коли йдеться про стягнення боргу в іноземній валюті.
