Коли ви виграєте суд, постає логічне запитання: чи зможете ви повернути гроші, витрачені на адвоката? Відповідь – так, але не завжди у повному обсязі. Постанова Верховного Суду від 14 липня 2026 року у справі №922/2848/25 якраз про це: скільки має заплатити сторона, що програла, за професійну правничу допомогу переможця, і за якими критеріями суд визначає цю суму.
Давайте розберемо цю історію по порядку, бо вона – чудова ілюстрація того, як працює механізм відшкодування адвокатських витрат у господарському процесі.
З чого все почалося
Підприємиця Підмогильна Л.О. подала позов до трьох відповідачів – двох фізичних осіб-підприємців та одного товариства. Вона вимагала солідарно стягнути з них понад 5,3 мільйона гривень майнових збитків. Причина – на думку позивачки, відповідачі порушили зобов’язання щодо утримання орендованого майна за договорами оренди нежитлових приміщень.
І Господарський суд Харківської області, і Східний апеляційний господарський суд у задоволенні позову відмовили. Уявіть: позивачка не отримала ні копійки з тих 5,3 мільйона, на які розраховувала.
Але на цьому справа не закінчилася. Після основного рішення суд мав вирішити ще одне болюче питання – розподіл витрат на професійну правничу допомогу.
Скільки адвокати попросили з позивачки
Кожен із трьох відповідачів подав заяву про відшкодування своїх адвокатських витрат. І суми там були чималі:
- Перший відповідач (ФОП Стародубов) – 100 000 грн;
- Другий відповідач (ФОП Бакаєнко) – 80 000 грн;
- Третій відповідач (Товариство) – 150 000 грн.
Загалом – 330 000 гривень. Для позивачки, яка й так програла справу на понад 5 мільйонів, це був би додатковий фінансовий удар.
Суд першої інстанції підійшов до питання виважено. Він проаналізував обсяг реально наданих послуг і звернув увагу на цікаву деталь: частина послуг, які адвокати виставили як окремі позиції, насправді охоплювалася іншими роботами. Скажімо, ознайомлення з позовною заявою та аналіз судової практики – це не самостійна послуга, а невід’ємна складова підготовки відзиву.
Крім того, перший відповідач взагалі подав відзив із запізненням, і суд залишив його без розгляду. Тож суд першої інстанції зменшив заявлені суми: до 50 000 грн для першого, 75 000 грн для другого і 75 000 грн для третього відповідача.
Що вирішив апеляційний суд
Східний апеляційний господарський суд переглянув це рішення і пішов ще далі. Він зменшив суми до 40 000 грн, 60 000 грн і 60 000 грн відповідно. А щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених уже в самому апеляційному провадженні, присудив по 30 000 грн кожному з відповідачів.
Апеляційний суд врахував важливий момент: позиція відповідачів в апеляції фактично дублювала те, що вони вже виклали в першій інстанції. Нової аргументації майже не було, а зміст відзивів значною мірою перегукувався з висновками суду першої інстанції. Іншими словами – адвокати не виконали колосального обсягу нової роботи, а здебільшого повторили вже сформовану позицію.
Позивачку це все одно не влаштувало. Вона подала касаційні скарги до Верховного Суду, вимагаючи зменшити присуджені суми ще радикальніше – до 4 000-5 000 грн на кожного відповідача за першу інстанцію і до 10 000 грн за апеляцію.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення. Чому? Бо суд апеляційної інстанції діяв правильно і його рішення відповідають критеріям, закріпленим у Господарському процесуальному кодексі України.
Ключових критеріїв, нагадаю, чотири: дійсність витрат (вони мали місце насправді), обґрунтованість (вони були необхідними), розумність (сума не є захмарною) і співмірність (вона відповідає складності справи та ціні позову).
Окремо Верховний Суд наголосив на двох принципових моментах.
Перший: сам факт, що позивачка не згодна з оцінкою, яку дав апеляційний суд, не означає, що цей суд помилився. Касаційна інстанція не переоцінює докази – вона перевіряє, чи правильно застосовано закон.
Другий: суд касаційної інстанції не має права втручатися в оцінку доказів, зроблену судами попередніх інстанцій, якщо ця оцінка не була свавільною або явно помилковою. А в цій справі апеляційний суд всебічно проаналізував обсяг наданих послуг, врахував заперечення позивачки і визначив справді зважені суми.
До речі, цікавий нюанс: Верховний Суд окремо розібрав ситуацію з першим відповідачем, чий відзив залишили без розгляду. Позивачка наполягала, що раз відзив не прийняли, то й витрати на правничу допомогу стягувати не можна. Однак Суд пояснив: неподання попереднього розрахунку судових витрат є підставою для відмови у відшкодуванні лише тоді, коли це порушило принцип змагальності. Тобто якщо інша сторона через це не змогла належно заперечити проти заявлених сум. А тут позивачка активно заперечувала – отже, її право на змагальність не постраждало.
Чого нас вчить ця справа
По-перше, завищені адвокатські гонорари – це ризик для самого клієнта. Суд оцінює не те, скільки ви домовилися платити адвокату, а те, чи відповідає ця сума реальному обсягу роботи.
По-друге, якщо ви хочете стягнути витрати на професійну правничу допомогу з опонента, подбайте про три речі: заявіть попередній розрахунок у першій заяві по суті, нагадайте про це до кінця судових дебатів і подайте детальний опис робіт із доказами протягом п’яти днів після рішення.
По-третє, окреме виставлення рахунку за «ознайомлення з позовом» чи «аналіз практики» окремо від підготовки відзиву – майже гарантований шлях до того, що суд визнає ці послуги не самостійними і відмовить у їх компенсації.
І останнє: Верховний Суд чітко дав зрозуміти, що сама лише незгода сторони з розміром присуджених витрат не є підставою для скасування судового рішення. Суди першої та апеляційної інстанцій мають дискрецію – свободу розсуду – у визначенні розумного розміру компенсації, і касація не підміняє собою цю оцінку.
У підсумку: позивачка, яка вимагала 5,3 мільйона, не отримала нічого і додатково заплатить відповідачам сумарно 250 000 гривень за їхню правничу допомогу. Жорсткий, але закономірний фінал для справи, де суди всіх трьох інстанцій визнали позов безпідставним.
