Триваюче кримінальне правопорушення – це юридична конструкція, яка на перший погляд здається суто теоретичною. Але іноді саме від неї залежить, проведе людина три роки за ґратами чи вийде на волю з випробувальним терміном. У квітні 2026 року Верховний Суд ухвалив рішення, яке розставляє крапки над «і» у справах про самовільне залишення військової частини.
Давайте розберемо цю історію детально – без зайвої юридичної складності, але з усіма важливими нюансами.
Що сталося: хронологія подій
17 вересня 2022 року військовослужбовець (назвемо його ОСОБА_7, як у матеріалах справи) самовільно залишив військову частину. Жодного дозволу від командира він не отримував, жодних поважних причин для відсутності не мав. І не повертався аж до 7 грудня 2023 року – понад 14 місяців.
Зверніть увагу на ці дати. Вони стануть вирішальними.
Коли ОСОБА_7 нарешті самостійно прибув до слідчого відділу ДБР у Луцьку, його дії кваліфікували за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України – самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану. Санкція цієї статті передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.
Два суди – два протилежні рішення
Ковельський міськрайонний суд Волинської області у серпні 2025 року призначив військовослужбовцю 5 років позбавлення волі. Але одразу ж звільнив його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік. Іншими словами – суд першої інстанції застосував ст. 75 Кримінального кодексу України, яка дозволяє умовне звільнення.
Прокурора це не влаштувало. Він оскаржив вирок, і Волинський апеляційний суд у листопаді 2025 року ухвалив інше рішення: скасував звільнення від відбування покарання, але водночас застосував ст. 69 КК і призначив покарання нижче від найнижчої межі – 3 роки позбавлення волі замість мінімальних 5.
Парадокс: апеляція частково погодилася з обома сторонами. Звільнення від покарання скасувала (як того хотів прокурор), але строк зменшила (як того хотів захист). Обидві сторони залишилися незадоволеними і подали касаційні скарги до Верховного Суду.
У чому юридична проблема
Тут важливий момент. 13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (скорочено – Закон № 2839-ІХ). Він набрав чинності 27 січня 2023 року.
Цей закон вніс зміни до статей 69 та 75 Кримінального кодексу України. Відтепер до переліку злочинів, за які не можна призначати покарання нижче від найнижчої межі (ст. 69 КК) або звільняти від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), додали злочини за статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК – якщо вони вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
І ось ключове питання: ОСОБА_7 вчинив свій злочин до набрання чинності цим законом чи після? З одного боку, він залишив частину 17 вересня 2022 року – задовго до 27 січня 2023 року. З іншого – перебував поза частиною аж до 7 грудня 2023 року, тобто значно пізніше.
Від відповіді залежить усе. Якщо злочин вважати завершеним у момент, коли військовослужбовець залишив частину, то новий закон не застосовується – і ст. 69, і ст. 75 КК залишаються доступними для суду. Якщо ж злочин тривав до грудня 2023 року – ці статті застосовувати не можна, і засуджений має отримати щонайменше 5 років реального позбавлення волі.
Верховний Суд: злочин є триваючим
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла однозначного висновку: склад кримінального правопорушення за ст. 407 КК є триваючим.
Що це означає простими словами? Уявіть, що людина не просто робить щось заборонене один раз, а входить у стан, який безперервно порушує закон. Триваюче кримінальне правопорушення починається з конкретної дії (наприклад, самовільного залишення частини) і продовжується безперервно аж до моменту його припинення. Людина не просто «вчинила і забула» – вона постійно перебуває у злочинному стані.
У цій справі ОСОБА_7 розпочав злочин 17 вересня 2022 року, коли залишив частину. І завершив його лише 7 грудня 2023 року, коли добровільно прибув до слідчого відділу ДБР. Понад 14 місяців він безперервно порушував закон, перебуваючи поза місцем несення військової служби.
А тепер – найважливіше. У разі триваючого злочину застосовується той закон про кримінальну відповідальність, який був чинним на момент його закінчення. Оскільки злочин ОСОБА_7 було закінчено 7 грудня 2023 року, а з 27 січня 2023 року вже діяв Закон № 2839-ІХ, то саме цей закон і підлягає застосуванню. Жодної зворотної дії закону в часі тут немає.
Верховний Суд прямо послався на свою попередню практику – постанову у справі № 189/2310/23. У ній вже було роз’яснено: якщо триваючий злочин за ст. 407 КК закінчено після 27 січня 2023 року, застосування статей 69 та 75 КК неможливе.
Колегія суддів наголосила: висновки судів попередніх інстанцій про те, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення не є триваючим, – неправильні. Ця помилка потягнула за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, призначення невиправдано м’якого покарання.
Чому це рішення важливе
Справа ОСОБА_7 – не поодинокий випадок. В умовах воєнного стану суди розглядають сотні подібних справ. І раніше траплялися ситуації, коли суди першої чи апеляційної інстанцій вважали злочин за ст. 407 КК нетриваючим – тобто завершеним у момент залишення частини. Це відкривало шлях до застосування ст. 69 КК (покарання нижче від найнижчої межі) або ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням).
Тепер Верховний Суд чітко сказав: такий підхід є помилковим. Самовільне залишення військової частини або місця служби – це триваюче кримінальне правопорушення. Воно не закінчується в ту хвилину, коли військовослужбовець переступає поріг КПП. Воно триває доти, доки він не повернеться – добровільно чи примусово.
Крім того, ця постанова стане орієнтиром для всіх нижчих судів. Тепер у схожих справах не виникатиме сумнівів: якщо військовослужбовець самовільно залишив частину до 27 січня 2023 року, але продовжував бути відсутнім після цієї дати – він вчинив триваюче кримінальне правопорушення. І жодних поблажок у вигляді покарання нижче від мінімальної межі або звільнення з випробуванням закон не дозволяє.
Що далі
Верховний Суд скасував вирок Волинського апеляційного суду і направив справу на новий апеляційний розгляд. Касаційну скаргу прокурора задовольнили, а скаргу захисника залишили без задоволення.
Апеляційному суду тепер доведеться переглядати справу з урахуванням висновків касаційної інстанції. А ці висновки однозначні: оскільки злочин тривав після 27 січня 2023 року, застосовувати ст. 69 або ст. 75 КК не можна. Отже, засуджений має отримати покарання в межах санкції ч. 5 ст. 407 КК – від 5 до 10 років позбавлення волі, без можливості умовного звільнення.
Чесно кажучи, ця позиція Верховного Суду виглядає цілком логічною. Коли людина понад рік перебуває поза військовою частиною під час воєнного стану, говорити про те, що злочин був «разовим» і закінчився у вересні 2022 року, було б дивно. Закон № 2839-ІХ ухвалювали саме для того, щоб унеможливити подібні поблажки. І тепер судова практика остаточно вирівнюється відповідно до цієї логіки.
