Ухилення від призову під час мобілізації – це не дрібне порушення правил обліку, а кримінальний злочин, за який реально загрожує позбавлення волі. Саме таку справу розглянув Городенківський районний суд Івано-Франківської області. Вирок ухвалили 22 вересня 2026 року, справа №342/1101/24. І історія тут показова: чоловік визнав вину, щиро розкаявся, має двох дітей, але іспитового строку все одно не отримав.
Давайте розберемося, що саме сталося і чому суд вирішив так, а не інакше.
Що сталося насправді
Обвинувачений – житель міста Городенка, громадянин України, офіційно не працевлаштований, неодружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. За статтею 89 Кримінального кодексу України він вважався раніше не судимим. Хоча один епізод у минулому все ж був: у січні 2024 року його засудили за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України і призначили штраф, який він сплатив у березні того ж року.
Як військовозобов’язаний, за ст. 37 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» він мав прибувати за повістками. Перевіривши, чи немає підстав для відстрочки за ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», працівники ТЦК дійшли висновку: підстав немає.
Військово-лікарська комісія
29 квітня 2024 року чоловік прибув до територіального центру комплектування. Того ж дня він пройшов військово-лікарську комісію. За довідкою ВЛК №77/7/247 від 29.04.2024, на підставі графи III Розкладу хвороб його визнали придатним до військової служби. Висновок комісії він не оскаржував.
Кстати, це важлива деталь. Якби чоловік мав проблеми зі здоров’ям, у нього був шлях: оскаржити висновок ВЛК через вищу комісію. Він цього не зробив. І на суді вже не міг сказати, що був непридатний.
Повістка, яку проігнорували
Наступного дня, 30 квітня 2024 року, старший інструктор вручив чоловікові бойову повістку. Йому роз’яснили: 1 червня 2024 року о 08:00 треба з’явитися до ТЦК для відправлення у військову частину.
Що сталося далі? Нічого. Чоловік не прийшов. На суді він пояснив, що захворів і лікувався вдома. Але до медичних закладів не звертався і нікого, в тому числі ТЦК, про хворобу не повідомляв.
Тут важливий момент. Закон не вимагає бути богатирем. Якщо людина справді занедужала, є простий шлях: звернутися до лікаря і повідомити ТЦК. Документ про хворобу – це захист. А от слова «я хворів, але нікому не сказав» суд доказом не вважає.
Як суд кваліфікував дії
Суд визнав чоловіка винним за статтею 336 Кримінального кодексу України. Це ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Санкція серйозна – до п’яти років позбавлення волі.
Свою вину обвинувачений визнав повністю. Оскільки інші учасники теж не оспорювали факти, суд досліджував докази не повністю, а в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України. Що це означає на практиці? Обставини справи визнані, але оспорити їх в апеляції з цієї підстави вже не можна.
Показово, що суд не просто переказав обвинувальний акт. Він окремо нагадав про статтю 65 Конституції України: захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності – обов’язок кожного громадянина. Це не пафос, а правова основа, на якій будується вся логіка вироку.
Пом’якшуючі обставини були, але не всі
Захисник просив для підзахисного мінімальне покарання з іспитовим строком на один рік. Аргументи звучали переконливо: вина визнана, щире каяття, активне сприяння слідству, позитивна характеристика, двоє дітей на утриманні, хвора мати, власні хвороби, намір піти служити.
Суд урахував далеко не все. Він прямо зазначив: те, що на утриманні є мати, яка часто хворіє, і що чоловік нібито збирає документи для служби, доказами не підтверджено. А медичні довідки про амбулаторне лікування не доводять, що людина не може служити у Збройних силах України.
Як пом’якшуючі обставини суд визнав лише три: визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. А обтяжуючих обставин за ст. 67 Кримінального кодексу України взагалі не знайшли.
Чому іспитовий строк не дали
Ось головне. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за статтею 75 Кримінального кодексу України – це не автоматичне право, а лише можливість. Суд має переконатися, що виправлення засудженого реальне без відбування покарання.
І тут суд спирався на позицію Верховного Суду. У постанові від 15 листопада 2023 року у справі №641/1067/23 колегія суддів Третьої судової палати ККС зазначила: умисний злочин, вчинений військовозобов’язаним під час збройної агресії, має значну суспільну небезпечність. Звільнення від покарання з випробуванням створює в суспільстві враження безкарності, особливо під час воєнного стану.
Схожу думку висловили і в постанові від 5 лютого 2024 року у справі №625/67/23. А у справах №629/2438/23 та №669/398/23 Верховний Суд підтвердив: покарання має враховувати конституційний обов’язок захисту країни.
Словом, коли йдеться про ухилення від призову під час мобілізації, суди майже завжди відмовляють у іспитовому строці. Суспільний резонанс тут важить чимало.
Покарання нижче нижньої межі
І все ж суд пішов назустріч. Він застосував ч. 1 ст. 69 Кримінального кодексу України – призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті.
Замість можливих п’яти років чоловік отримав один рік позбавлення волі. Суд пояснив: таке покарання пропорційне, адекватне тяжкості злочину й даним про особу. Воно зберігає баланс між інтересами суспільства та захистом прав людини.
Строк відбування покарання рахують з моменту приведення вироку до виконання. Запобіжний захід не обирали. Цивільного позову немає, процесуальних витрат і речових доказів теж.
Вирок можна оскаржити до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Але є нюанс: заперечувати фактичні обставини, які ніхто не оспорював, уже не вийде.
Що з цього винести
Історія проста, і саме тому повчальна. Людина отримала повістку, не прийшла і не повідомила про причини. Навіть щире каяття не врятувало її від реального строку.
Запам’ятайте кілька речей. Якщо захворіли – йдіть до лікаря і повідомте ТЦК, а не лікуйтеся «вдома». Якщо маєте підстави для відстрочки – збирайте документи заздалегідь, а не обіцяйте це в суді. І якщо не згодні з висновком ВЛК – оскаржуйте його вчасно.
Бо у справах про ухилення від призову суд дивиться не на слова, а на папери. І від того, що саме лежить у вас у теці, залежить, чи буде це каяття з іспитовим строком, чи каяття з реальним строком.
