Ухилення від призову під час мобілізації – це не дрібна провина, а злочин, за який стаття 336 Кримінального кодексу України передбачає реальне позбавлення волі. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області 5 серпня 2026 року ухвалив вирок і призначив обвинуваченому три роки. Номер провадження – 1-кп/686/570/26, і цю історію варто розібрати детально.
Що сталося насправді
Чоловік 1996 року народження, родом із села Розсоша Хмельницького району, був військовозобов’язаним. Раніше не судимий, неодружений, офіційно не працював. На обліку в нарколога чи психіатра не перебував.
25 червня та 5 липня 2024 року він пройшов військово-лікарську комісію. За довідкою № 145/2 від 5 липня 2024 року його визнали придатним за статтею 47Б графи 2 Розкладу хвороб. І не просто придатним, а з конкретним переліком: військові частини забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальні центри, медичні підрозділи, підрозділи логістики, зв’язку, оперативного забезпечення, охорони.
11 липня 2024 року в приміщенні ТЦК йому вручили бойову повістку. Зміст роз’яснили: прибути того ж дня о 10:00 до збірного пункту для відправлення у військову частину. Також попередили про наслідки відмови. Мобілізацію на той момент було оголошено Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України № 7113 від 3 березня 2022 року.
На визначений час чоловік не з’явився.
Позиція самого обвинуваченого
Тут важливий момент: вину він визнав. І розповів усе досить відверто.
За його словами, того дня він усе ж прийшов до ТЦК. На місці йому сказали, що треба бути о 18 годині. Після цього він пішов, випив і більше не повернувся. Підтвердив, що йому ще двічі пропонували прийти до ТЦК, аби його призвали до лав ЗСУ, але він не ходив, бо не хотів. І додав: коли його таки призвали, він двічі самовільно залишав військову частину.
Оце «не хотів» і стало ключем до всього вироку. Ухилення від призову під час мобілізації суд розцінив саме як умисні дії, а не як випадковий збіг обставин.
Докази, які склалися в одну картину
Визнання вини – це добре, але суд спирався не лише на нього. Кримінальне провадження внесли до ЄРДР за № 12024243000002587 ще 12 серпня 2024 року.
Ось що дослідив суд:
- розписка про вручення повістки з власноручним підписом обвинуваченого, де зафіксовано дату, час і команду;
- аркуш доведення вимог законодавства з питань оборони та правил військового обліку, де йому роз’яснили відповідальність за статтями 336 і 337 КК України;
- довідка ВЛК від 5 липня 2024 року № 145/2, картка обстеження та медичного огляду, акт дослідження стану здоров’я № 1110;
- особова картка, яка підтверджує перебування на військовому обліку;
- повідомлення чотирьох лікарень – Хмельницької міської, центральної районної, Ярмолинецької багатопрофільної та обласної – про те, що з 11 по 14 липня 2024 року він за медичною допомогою не звертався й на лікуванні не перебував.
Останній пункт, до речі, закриває популярну лінію захисту. Не було ані хвороби, ані госпіталізації, ані поважної причини. Просто не прийшов.
Суд оцінив докази за статтями 84, 85, 86 Кримінального процесуального кодексу України і визнав їх належними, допустимими та достовірними. Обставини, які за статтею 91 цього ж кодексу підлягають доказуванню, підтвердилися: подія злочину, час, місце, спосіб.
Чому покарання реальне, а не умовне
Призначаючи покарання, суд керувався статтями 50 і 65 Кримінального кодексу України. Покарання має не лише карати, а й виправляти засудженого та запобігати новим злочинам.
Що взяв до уваги суд:
- за статтею 12 КК України злочин нетяжкий;
- раніше не судимий, на обліку в лікарів не перебуває;
- за місцем проживання характеризується посередньо;
- на утриманні нікого немає, офіційно не працює;
- пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин за статтями 66 і 67 Кримінального кодексу України не знайшлося.
А далі почалося те, що зіграло проти нього. Під час судового розгляду його призвали до лав ЗСУ, він проходив службу і самовільно залишив військову частину. У судові засідання не з’являвся, його оголосили в розшук і обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Пом’якшенням суд визнав хіба що молодий вік. Тому призначив мінімальну санкцію статті – 3 роки позбавлення волі. Саме таке покарання, на думку суду, достатнє для виправлення.
Застава, розшук і хронологія подій
Історія з запобіжними заходами тут окрема. Затримали чоловіка 10 березня 2025 року. Наступного дня суд обрав тримання під вартою з альтернативою у вигляді застави. Заставу внесли 17 березня 2025 року, і того ж дня його звільнили з Хмельницького слідчого ізолятора.
14 липня 2025 року наказом начальника ТЦК його призвали на військову службу під час мобілізації до військової частини. А 14 жовтня 2025 року командир частини склав доповідь № 659 про самовільне залишення частини.
23 березня 2026 року його затримали у зв’язку з розшуком. Ухвалою від 24 березня 2026 року суд застосував тримання під вартою і далі продовжив його. Ризики за статтею 177 КПК України, на думку суду, не зникли.
Застава – 30 280 гривень за квитанцією від 14 березня 2025 року № 0.0.4248775226.1. Її не звернули в дохід держави. За частиною 11 статті 182 КПК України застава, яку не звернули в дохід держави, повертається після припинення дії запобіжного заходу. Суд вирішив віддати її заставодавцю після набрання вироком законної сили.
Строк попереднього ув’язнення – з 10 по 17 березня 2025 року та з 23 березня 2026 року до набрання вироком законної сили – зарахували у строк покарання за частиною 5 статті 72 КК України. Один день ув’язнення за один день позбавлення волі. Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишили без змін.
Як і коли можна оскаржити
Вирок можна оскаржити до Хмельницького апеляційного суду через Хмельницький міськрайонний суд. Строк – 30 днів з дня проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, відлік іде з моменту вручення копії вироку.
Якщо апеляцію не подати, вирок набере законної сили після закінчення цього строку. Якщо подати – після рішення апеляційної інстанції, за умови що вирок не скасують.
Що з цієї історії варто винести кожному, хто отримав повістку? Ухилення від призову під час мобілізації майже ніколи не проходить як «забув» чи «не встиг». Суд дивиться на три речі: чи була повістка вручена належно, чи існувала реальна поважна причина і чи був умисел. У цій справі всі три відповіді склалися не на користь обвинуваченого. І навіть мінімальна санкція статті означала для нього реальні три роки.
