Верховна Рада залишається в Києві. Про це прямо сказав голова парламенту Руслан Стефанчук, реагуючи на чутки про можливий переїзд законодавчого органу до Львова. Без застережень і без обтічних формулювань.
Розмови про запасний майданчик для законодавців точаться з перших днів повномасштабної війни. Причини очевидні: Київ під обстрілами, а парламент – це не одна будівля, а 450 депутатів, апарат, охорона, архіви й десятки тонн робочих документів. Питання «а якщо» виникає саме собою.
Офіційного рішення про переїзд, щоправда, не існувало ніколи. Відповідь спікера наводить «Суспільне»: «Український парламент працював з першого дня війни і, поки буде можливість, буде працювати в будівлі на вулиці Грушевського, 5. На цьому крапка. І давайте розставимо всі крапки над «і», щоб ми не поширювали жодних міфів».
Друга частина заяви – суто практична. Під час атак і повітряних тривог депутати мають не просто спускатися в укриття, а й працювати там. «Український парламент створив усі умови для того, щоб депутати працювали там. Ми забезпечили відповідні умови для голосування», – наголосив голова Верховної Ради.
Чому парламент не може просто взяти й переїхати
Законодавчий процес тримається на процедурі, а не на зручності. Рішення ухвалюють на пленарних засіданнях шляхом особистого голосування, і для закону потрібно щонайменше 226 голосів. Це не відеоконференція, де кнопку можна натиснути з іншого міста.
Далі – Регламент Верховної Ради. Він детально описує, як скликають засідання, як реєструються депутати, як працює електронна система для голосування, як оформлюють і підписують ухвалені акти. Будь-яка зміна місця роботи тягне за собою ланцюжок: логістика, охорона, зв’язок, доступ до документів із грифом.
До речі, адреса не змінює юридичної сили закону. Акт, ухвалений у підвалі під час тривоги, діє так само, як ухвалений у сесійній залі. Головне – кворум, особисте голосування й належне оформлення. Парламенту важливо мати не гарну залу, а працюючу процедуру за будь-яких умов.
Є й інший бік питання, менш юридичний. Перенесення парламенту за межі столиці завжди читалося б як сигнал: держава відступає. До того ж жодне місто на заході країни не дає абсолютної безпеки – обстріли там теж бувають, просто рідше.
Дискусії про переїзд зазвичай загострюються після масованих обстрілів. Тоді ж з’являються «інсайди» й посилання на неназвані джерела. Публічного документа – постанови чи розпорядження – про зміну місця роботи не було. А без рішення, ухваленого за процедурою, будь-які розмови залишаються розмовами.
Що означає працювати в укритті
Укриття в будівлі парламенту – це не підвал із лавками. Там має бути зв’язок, місця для роботи з документами, можливість проголосувати. Саме це спікер мав на увазі, коли згадував умови для голосування.
Тут важливий момент: повітряна тривога не скасовує порядку денного. Воєнний стан в Україні продовжують кожні 90 днів окремим законом, який ухвалює саме парламент. Так само не чекають на кращу погоду бюджети, соціальні виплати, правила мобілізації чи підтримка внутрішньо переміщених осіб.
24 лютого 2022 року законодавці зібралися і за кілька годин ухвалили указ про запровадження воєнного стану. Засідання не припинялися відтоді жодного разу – навіть коли фронт підходив до околиць Києва. Тобто фраза про перший день війни – не фігура мови, а робоча хронологія.
Якщо засідання уриває тривога, депутати переходять у безпечне місце і продовжують роботу. Комусь така практика здається дивною: які вже закони під виття сирен. Але альтернатива – повна зупинка законодавчої машини на невизначений строк. Це вже не про комфорт, а про керованість держави.
Окрема тема – безпека не лише депутатів, а й працівників апарату. Стенографісти, помічники, охорона, технічні служби теж працюють під тривогами. Обладнати укриття для кількох сотень людей – це серйозна інженерна робота, і в парламенті кажуть, що її виконали.
Чому згадують саме Львів
Львів у цих розмовах з’являється не випадково. Захід країни довго вважався безпечнішим, там потужна логістика і близько кордон. Щоправда, переїзд парламенту – це не валіза з речами. Це перевезення архівів, серверів, системи голосування, охорони, частини апарату, а разом з ними – родин, які живуть у Києві.
Столиця – це теж не просто адреса. На кілька кварталів навколо працюють Офіс Президента, уряд, дипломатичні представництва, центральні суди. Розрив цих зв’язків на сотні кілометрів означав би щоденні втрати часу на узгодження й дорогу. Простіше обладнати надійне укриття там, де вже стоїть будівля парламенту.
Що з цього пересічному громадянину
Може здатися, що йдеться про столичну нерухомість і амбіції. Насправді питання в швидкості рішень, від яких залежать мільйони людей. Виплати переселенцям, пільги військовим, гроші на відновлення зруйнованого житла, податкові правила – усе це проходить через залу на Грушевського.
Тому заява спікера – це не лише про географію. Це про те, що законодавча гілка влади не збирається втрачати ритм. Для вас практична користь теж є: порядок денний і голосування можна бачити онлайн, а отже, розуміти, які закони з’являться найближчим часом.
Комусь така відкритість здається формальністю. Але коли в країні війна, саме дрібниці процедури тримають систему від розвалу: кворум, підпис, реєстрація, оприлюднення. Без них будь-яке рішення – просто гарна заява.
І поки в будівлі на Грушевського світиться хоч одне вікно, а система для голосування працює, рішення про мобілізацію, гроші для армії та допомогу переселенцям ухвалюватимуть у Києві. Без переїздів і без паузи на тривогу.
