Відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім – річ, у якій легко заплутатися навіть професійному судді. Серпневий вечір у калуському парку імені Івана Франка перетворився на кримінальну справу, що дійшла до Верховного Суду й оголила типову помилку: коли йдеться про підлітка-правопорушника, суди часто дивляться лише на опікуна, забуваючи про батьків, позбавлених прав. А Цивільний кодекс України такого не пробачає.
З чого все почалося
Сьомого серпня 2024 року близько восьмої вечора 17-річний хлопець підійшов до компанії однолітків у міському парку Калуша. Слово за слово – і він штовхнув одного з них обома руками в груди. Той відштовхнув у відповідь. Здавалося б, звичайна підліткова сутичка, яких у парках трапляється десятки.
Але далі події розгорнулися зовсім не по-дитячому. Засуджений почав бити потерпілого кулаками в голову. Коли той, захищаючись, упав на землю, нападник не зупинився – завдав ще щонайменше п’ятнадцять ударів кулаками й ногами в голову та тулуб. Усе це відбувалося на очах у сторонніх людей, які стали свідками відверто жорстокої сцени. До речі, сам момент конфлікту потрапив на відео – цей запис пізніше став одним із ключових доказів.
Судово-медична експертиза від 21 серпня 2024 року зафіксувала в потерпілого закриту черепно-мозкову травму зі струсом головного мозку, синці та садна голови. Це кваліфікували як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. На щастя, без незворотних наслідків. Але сам факт: п’ятнадцять ударів, з яких частина – коли людина вже лежала на землі.
Перший вирок і апеляція
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області 18 грудня 2024 року визнав юнака винним у хуліганстві – частина 1 статті 296 Кримінального кодексу України. Кваліфікація тут важлива: йдеться саме про грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю.
Покарання призначили у виді пробаційного нагляду на 1 рік 6 місяців. Жодного позбавлення волі, але серйозні обмеження й обов’язок пройти програму «Подолання агресивної поведінки». Суд врахував і неповнолітній вік, і висновок органу пробації, який прямо рекомендував нагляд замість ізоляції.
Паралельно суд вирішував цивільний позов. Мати потерпілого просила 30 000 гривень моральної шкоди. Суд задовольнив вимоги частково – стягнув 20 000 гривень із бабусі засудженого, яка була його офіційним опікуном.
Івано-Франківський апеляційний суд 24 червня 2025 року залишив вирок без змін. Усе виглядало логічно: є опікун – опікун і платить. Саме так міркували обидві інстанції. Але захисник подав касаційну скаргу, і саме вона розкрила те, чого не помітили попередні суди.
Що перевіряв Верховний Суд
Захисник у касаційній скарзі наводив одразу кілька аргументів. Мовляв, слідча не мала спеціальних повноважень розслідувати справи щодо неповнолітніх, як того вимагає частина 2 статті 484 Кримінального процесуального кодексу України. Стороні захисту не відкрили речові докази під час виконання вимог статті 290 КПК. Суд не дослідив безпосередньо в засіданні досудову доповідь органу пробації.
Верховний Суд перевірив ці доводи й визнав їх безпідставними. Слідча справді мала повноваження – наказ заступника начальника ГУНП в Івано-Франківській області від 1 січня 2024 року прямо вводив її спеціалізацію на справах за участю дітей. Матеріали досудового розслідування, включно з речовими доказами, вручили стороні захисту ще 27 серпня 2024 року – про це свідчать розписки. І що цікаво: жодних клопотань про невідкриття доказів ні в суді першої інстанції, ні в апеляції захисник не заявляв. А на досудову доповідь пробації суд прямо послався у вироку, тож говорити про її неврахування підстав немає.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду послідовно відхилила всі ці аргументи. Крім одного – того, що стосувався грошей.
Де сховалася помилка
Помилка була в цивільному позові. І вона виявилася настільки суттєвою, що Верховний Суд скасував рішення обох попередніх інстанцій саме в цій частині.
Коли неповнолітній завдає шкоди, працює не одна норма, а цілий механізм із кількох статей Цивільного кодексу України. І суди застосували його лише частково – у цьому й полягає головна проблема з відповідальністю за шкоду, завдану неповнолітнім у подібних справах.
Стаття 1179 ЦК встановлює загальне правило: підліток від 14 до 18 років відповідає за завдану шкоду самостійно, на загальних підставах. Батьки чи піклувальник залучаються лише тоді, коли в самого неповнолітнього бракує майна для відшкодування. І цей обов’язок припиняється з досягненням повноліття.
Але є ще стаття 1183 Цивільного кодексу України. Її обидва суди просто не помітили. Вона говорить: батьки, позбавлені батьківських прав, зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, протягом трьох років після позбавлення прав. Звільнитися від цього обов’язку можна, лише довівши, що шкода не є наслідком невиконання батьківських обов’язків.
А тепер подивіться на хронологію конкретної справи. Матір засудженого позбавили батьківських прав у грудні 2023 року – рішенням Калуського міськрайонного суду у справі № 345/5924/23. Відомості про батька взагалі були записані зі слів матері, за частиною 1 статті 135 Сімейного кодексу України. Опіку над хлопцем оформили лише в лютому 2024 року, призначивши піклувальником бабусю.
Злочин стався в серпні 2024-го. На момент розгляду справи трирічний строк відповідальності матері навіть близько не сплив. І жодного слова про те, чи доводила вона відсутність зв’язку між позбавленням прав і агресивною поведінкою сина, у матеріалах справи немає.
Крім того, на день постановлення ухвали апеляційним судом засудженому було 17 років і 8 місяців. Тобто він майже досяг повноліття, після якого, за статтею 1179 ЦК, нестиме самостійну майнову відповідальність. Це ще один нюанс, який залишився поза увагою.
Коли ми говоримо про відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім, обмежуватися фігурою опікуна недостатньо, якщо батьки хоч і позбавлені прав, але все ще перебувають у межах трирічного строку за статтею 1183 ЦК. Саме цей висновок і став ключовим у рішенні Верховного Суду.
Що вирішив Верховний Суд
26 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалив: касаційну скаргу захисника задовольнити частково. Вирок і ухвала апеляційного суду в частині кримінального покарання залишилися без змін. Пробаційний нагляд строком на півтора року – остаточне рішення, яке перегляду не підлягає.
А от усе, що стосувалося цивільного позову, скасували. Справу в цій частині направили на новий розгляд – але вже в порядку цивільного судочинства. Це означає, що питання про те, хто саме, в якому обсязі й на яких підставах має відшкодувати моральну шкоду потерпілому, розглядатиметься заново, з обов’язковим застосуванням усіх норм, на які вказала касація.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Історія, що почалася зі звичайної бійки в калуському парку, нагадала просте, але важливе правило: відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім, не зводиться до формули «опікун заплатить». Механізм, закладений у Цивільному кодексі України, враховує і вік винуватця, і правовий статус його батьків, і чіткі часові межі. Пропустиш хоча б одну деталь – і рішення не витримає перевірки.
