Батько дитини з інвалідністю отримав відстрочку від мобілізації, а коли строк дії документа сплив – ТЦК просто не продовжив її. Хоча закон вимагав зробити це автоматично. Чоловіка мобілізували, але Львівський окружний адміністративний суд визнав такі дії незаконними. Давайте розберемо цю історію докладно – вона багато чого прояснює про те, як насправді має працювати процедура продовження відстрочки.
Що сталося: хронологія подій
У лютому 2025 року чоловік (у судовому рішенні він фігурує як ОСОБА_1) звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки. Підстава – пункт 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суть цієї норми проста: не підлягають призову жінки та чоловіки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Комісія при ТЦК вивчила документи, переконалася в їхній достовірності й ухвалила позитивне рішення. 21 лютого 2025 року чоловікові видали довідку №2181 про відстрочку від мобілізації. Строк дії – до 9 травня 2025 року. Здавалося б, усе за законом.
Але після 9 травня ТЦК не продовжив відстрочку. 29 жовтня чоловікові надіслали повістку. Він не з’явився (причини неприбуття в матеріалах справи не деталізовані), і 15 листопада його автоматично внесли до реєстру «Оберіг» як порушника правил військового обліку.
Кульмінація настала 18 листопада. Чоловік сам прийшов до ТЦК, щоб з’ясувати ситуацію з обліковою справою. І того ж дня його мобілізували: наказ начальника ТЦК №2467, поіменний список №11215 – усе за лічені години. Наступного ранку, 19 листопада, військова частина вже зарахувала його до списків особового складу.
Чому відстрочку мали продовжити без жодних заяв
Ось тут криється головна юридична проблема цієї справи. 6 травня 2025 року Кабінет Міністрів України вніс зміни до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (постанова №560). Зміни торкнулися пункту 60 – і вони справді принципові.
Раніше, щоб продовжити відстрочку, військовозобов’язаний мусив знову йти до ТЦК, знову подавати заяву, знову нести весь пакет документів. Це була класична бюрократична петля: строк дії довідки закінчувався, і людина опинялася в сірій зоні – начебто право ще є, але папірець уже не дійсний.
Постанова КМУ №519 від 6 травня 2025 року додала до пункту 60 новий абзац. Тепер він звучить так: якщо Президент продовжує строк мобілізації, районний ТЦК зобов’язаний продовжити відстрочку самостійно. Без повторного подання документів військовозобов’язаним. На підставі тих самих паперів, які людина подала раніше. Єдина умова – не настали обставини, через які особа втрачає законне право на відстрочку.
Механізм тут простий і навіть елегантний: ТЦК має внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг» інформацію про зміну дати закінчення дії відстрочки. Жодних засідань комісії, жодних додаткових запитів. Просто оновити дату в системі.
У справі ОСОБА_1 ТЦК цього не зробив. І що показово – відповідач не надав суду жодного доказу того, що чоловік утратив підстави для відстрочки від мобілізації. Ні даних про досягнення дитиною повноліття, ні інформації про зміну сімейних обставин, ні скасування інвалідності. Порожньо.
Представники ТЦК у відзиві напирали на інше: мовляв, позивач сам винен, бо не прийшов і не подав заяву про продовження. Але після 6 травня 2025 року цей аргумент втратив будь-яку силу. Закон більше не вимагає від людини повторних активних дій. Обов’язок тепер лежить виключно на ТЦК.
Що вирішив Львівський окружний адмінсуд
Суд розглянув справу №380/24686/25 у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження. І ухвалив рішення, яке частково задовольняє позов. Частковість у цьому випадку – не дрібниця, а принциповий момент, який варто розібрати по пунктах.
Перша вимога стосувалася дій ТЦК щодо нерозгляду заяви позивача від 11 червня 2025 року. Чоловік стверджував, що подавав таку заяву особисто, але уповноважені працівники її не зареєстрували й не передали на розгляд комісії. Однак суд підійшов до цього суто доказово. У книзі обліку відвідувачів ТЦК за 11 червня прізвища позивача немає. У журналі реєстрації вхідних документів за період з 11 по 14 червня – теж немає. А сам позивач не пред’явив ані копії заяви з позначкою про прийняття, ані поштової квитанції, ані опису вкладення, ані фіскального чека.
Спрацювало залізне правило статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України: кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Немає доказів подання заяви – немає підстав визнавати дії ТЦК протиправними. Відмова.
А от друга вимога вистрілила. Суд визнав наказ начальника ТЦК від 18 листопада 2025 року №2467 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу» протиправним – у частині, що стосується мобілізації ОСОБА_1. Логіка тут кришталево прозора: якщо закон вимагав автоматичного продовження відстрочки, то станом на 18 листопада чоловік усе ще мав право на неї. А отже, призивати його на військову службу під час мобілізації не можна було. Наказ підлягає скасуванню.
Третя й четверта вимоги – визнати протиправним наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу та зобов’язати виключити ОСОБА_1 із цих списків – задоволені не були. І ось чому.
Чому суд не зміг зобов’язати звільнити людину зі служби
Тут ми впираємося в, мабуть, найболючіший парадокс вітчизняного мобілізаційного права. Верховний Суд у постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 сформулював позицію, яка стала фактично стандартом: процедура призову є незворотною. Навіть якщо суд визнає її протиправною, це не повертає людину до попереднього цивільного статусу автоматично.
Іншими словами, скасувати наказ про призов можна. А от змусити військову частину виключити людину зі списків особового складу суто через порушення процедури мобілізації – ні.
Друга перешкода – стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Вона містить вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби: за станом здоров’я, за віком, за сімейними обставинами, через обвинувальний вирок суду тощо. Порушення процедури призову серед цих підстав немає. Суд не може вигадати нову – це виходить за межі його компетенції. Він застосовує закон, а не творить його.
До честі командира військової частини, він діяв абсолютно в межах своїх повноважень. Отримав від ТЦК іменний список і наказ – і відповідно до пункту 32 розділу II Інструкції №280 оформив зарахування в день прибуття військовослужбовця. Жодної власної правової оцінки законності призову командир не проводить і проводити не зобов’язаний. Він виконавець, а не ревізор ТЦК.
Практичні уроки для тих, хто має право на відстрочку
Рішення Львівського окружного адмінсуду у справі №380/24686/25 – не просто ще один рядок у судовій статистиці. Воно дає чіткий орієнтир для тисяч військовозобов’язаних, які мають право на відстрочку від мобілізації за сімейними обставинами.
Найголовніше: якщо вам уже надавали відстрочку і підстави для неї нікуди не зникли, ТЦК зобов’язаний продовжити її самостійно. Це не жест доброї волі конкретного працівника центру комплектування, а прямий нормативний обов’язок, закріплений у Порядку №560. Якщо ТЦК цього не робить – його бездіяльність можна й потрібно оскаржувати.
Другий важливий момент – фіксація будь-якої вашої взаємодії з ТЦК. Надішліть заяву рекомендованим листом з описом вкладення. Або подайте особисто й вимагайте позначку про прийняття на вашому примірнику. Або скористайтеся електронним кабінетом – там кожна дія автоматично фіксується в системі. Без паперового сліду навіть реальне подання заяви перетворюється для суду на «не доведено». І ця дрібниця може коштувати вам свободи в буквальному сенсі.
І третє, найскладніше: скасування наказу про призов через суд – це ще не автоматичне повернення додому. Якщо вас уже мобілізували, одного рішення про протиправність призову недостатньо для звільнення. Доведеться вирішувати питання через військове командування, апеляційні інстанції, а можливо – домагатися змін до самого законодавства. Це системна проблема, яку одним позовом не вирішити, але яку важливо розуміти ще до того, як ви опинитеся всередині цієї машини.
