Уявіть ситуацію: ви маєте законне право на відстрочку від мобілізації, приносите в ТЦК усі підтвердні документи, намагаєтеся подати заяву через «Резерв+» – а вас однаково призивають. Саме в таку пастку потрапив викладач одного з волинських закладів освіти наприкінці 2025 року. І лише через суд йому вдалося довести: його мобілізували незаконно.
Волинський окружний адміністративний суд 12 травня 2026 року ухвалив рішення, яке може стати орієнтиром для багатьох освітян. Суд не просто скасував наказ про призов – він зобов’язав військову частину звільнити чоловіка зі служби. Давайте розберемося, що саме пішло не так і чому суд став на бік позивача.
Як усе відбувалося: хронологія подій
Історія розгорталася стрімко. Викладач, який працював на 1,2 ставки у ВСП «ФКТБП ВНУ імені Л.Українки» аж із 2024 року, 28 грудня 2025 року прибув до районного ТЦК. Мета була цілком зрозуміла: пройти військово-лікарську комісію та оформити відстрочку від мобілізації. На той момент йому щойно виповнилося 25 років – 20 грудня, і його статус саме змінили з «призовника» на «військовозобов’язаний».
Чоловік мав при собі повний пакет документів. Довідка з місця роботи про займану посаду та розмір ставки. Наказ про призначення від 30 липня 2024 року. Наказ про продовження трудових відносин від 23 червня 2025 року. Диплом магістра. Військово-обліковий документ. Усе, що вимагає додаток 5 до Порядку №560 для підтвердження права на відстрочку.
Але в ТЦК ці папери просто проігнорували.
Після проходження ВЛК – яка, до речі, визнала його придатним до служби – чоловіка доправили до казарми. Там він неодноразово намагався подати заяву на відстрочку через електронний кабінет у «Резерв+». Система щоразу видавала технічну помилку. Подача заяви була фізично унеможливлена. А 30 грудня 2025 року начальник ТЦК підписав наказ №1992 – і викладач за лічені дні перетворився на солдата-гранатометника.
Що каже закон про відстрочку для освітян
Тут важливий момент, і на ньому трималася вся позиція позивача. Пункт 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо забороняє призивати педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти. Але з умовою: вони мають працювати за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Позивач у цій справі працював на 1,2 ставки. Тобто його право на відстрочку було не просто ймовірним – воно було безсумнівним, підтвердженим документально.
Крім того, частина 4 цієї ж статті передбачає: особи, які мають право на відстрочку за пунктами 1-5 частини 3, можуть бути прийняті на військову службу виключно за контрактом. Тобто добровільно. Жодного контракту позивач не підписував – і це підтвердив сам ТЦК у своєму відзиві.
А тепер – найцікавіше. Пункт 60 Порядку №560 містить пряму заборону: «До ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Іншими словами – поки ТЦК не розглянув вашу заяву на відстрочку, вас не можуть мобілізувати. Навіть якщо ви вже пройшли ВЛК. Навіть якщо вас уже тримають у казармі.
Чому аргументи ТЦК не спрацювали в суді
У суді представник ТЦК наполягав на, здавалося б, залізній логіці: жодної заяви про відстрочку від цього громадянина не надходило. Немає заяви – немає обов’язку її розглядати. Немає рішення комісії – можна призивати.
Але суд подивився на ситуацію глибше. І ось що з’ясувалося.
По-перше, позивач дійсно намагався подати заяву – через «Резерв+». Система видавала технічну помилку. Ця обставина не залежала від волі людини. Він робив усе, що міг у тих умовах, у яких опинився.
По-друге – і це, мабуть, найсильніший аргумент у цій справі – суд зазначив: ТЦК мав розширений доступ до державних реєстрів через систему «Оберіг». Там зберігаються дані про роботу, освіту, сімейний стан, місце проживання військовозобов’язаних. Інформація про те, що позивач працює викладачем на 1,2 ставки, була технічно доступна. Але ТЦК не вжив жодних заходів, щоб перевірити, чи має людина право на відстрочку від мобілізації.
Суд прямо вказав: відповідач-1 повинен був і мав можливість з’ясувати, чи дійсно позивач звертався із заявою про відстрочку. Факт такого звернення – або навіть наміру звернутися – виключає можливість призову. ТЦК зобов’язаний був дочекатися рішення комісії.
Чому військова частина теж програла
У відзиві командир військової частини розводив руками: ми лише виконали наказ ТЦК. Якщо наказ був чинним – ми зобов’язані були зарахувати солдата до списків особового складу. Наша поведінка – похідна від дій ТЦК.
Але суд нагадав важливий юридичний принцип: якщо первинне рішення визнано протиправним, то всі похідні рішення також є протиправними. Наказ про зарахування до списків частини не може бути законним, якщо незаконним був сам призов. Це як будинок без фундаменту – тримається, поки не подує вітер.
Суд зазначив: юридичні наслідки порушень, допущених ТЦК, мають бути виправлені по всьому ланцюгу правовідносин. Тому наказ командира військової частини №375 від 30 грудня 2025 року також скасували.
Прогалина в законі, яку помітив суд
Окремо суд звернув увагу на серйозну законодавчу прогалину. У статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» перелічені всі підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану. Там є і стан здоров’я, і сімейні обставини, і досягнення граничного віку. Але такої підстави, як «незаконний призов», у переліку немає.
Це означає: навіть коли суд визнає мобілізацію протиправною, військовослужбовець формально не може подати рапорт на звільнення з цієї причини. Парадокс, через який судовий захист міг би перетворитися на фікцію.
К слову, цю проблему помітили і в парламенті. На розгляді Верховної Ради вже перебуває законопроект №13345 від 3 червня 2025 року. Він пропонує додати до статті 26 нову підставу для звільнення: «набрання законної сили судовим рішенням, яким визнано протиправним призов під час мобілізації». Тобто проблема визнана навіть на законодавчому рівні – просто її ще не встигли виправити.
Суд, керуючись принципом верховенства права та практикою Європейського суду з прав людини, все одно зобов’язав військову частину звільнити позивача. Бо інакше – рішення є, а виконати його неможливо. Суд послався на позицію ЄСПЛ у справі «Москаль проти Польщі»: принцип належного урядування не повинен перешкоджати державним органам виправляти власні помилки. І ризик цих помилок – на державі, а не на людині.
На що звернути увагу
Ця справа – не просто історія про один випадок. Вона оголює кілька системних проблем, з якими стикаються військовозобов’язані.
Перша: ТЦК часто ігнорують документи, подані на підтвердження права на відстрочку. Хоча мають доступ до «Оберегу» і можуть перевірити інформацію самостійно, вони цього не роблять.
Друга: технічні збої в «Резерв+» не повинні ставати підставою для порушення прав людини. Якщо система не працює – це проблема держави, а не громадянина. Чоловік намагався подати заяву – те, що в неї не прийняли через технічну помилку, не означає, що він відмовився від свого права.
Третя: закон досі не передбачає прямого механізму звільнення для тих, кого мобілізували з порушенням процедури. І поки норму про звільнення за судовим рішенням не ухвалять, єдиний шлях для таких людей – довгий судовий процес.
Суд також нагадав позицію ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»: помилки державних органів не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких ці помилки стосуються. Простіше кажучи – якщо ТЦК помилився, розплачуватися за це має держава, а не мобілізований викладач.
Це рішення поки не набрало законної сили – сторони мають 30 днів на апеляційне оскарження до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Але сам факт того, що суд першої інстанції детально розібрав ситуацію, визнав накази протиправними і зобов’язав військову частину звільнити людину, уже показовий. Він демонструє: навіть у період воєнного стану процедура має значення. І право на відстрочку від мобілізації – це не абстрактна норма, а реальний механізм захисту, який працює, якщо за нього боротися.
