Уявіть: ви батько трьох дітей, молодшій з яких немає й двох років. За законом ви маєте право на відстрочку від призову під час мобілізації. Ви збираєте всі документи, подаєте заяву – і отримуєте відмову. Саме в такій ситуації опинився позивач, чию справу розглядав Донецький окружний адміністративний суд у травні 2026 року. Давайте розберемося, що пішло не так і чому суд став на бік батька.
Що сталося
Чоловік (у рішенні він фігурує як ОСОБА_1) 13 листопада 2025 року звернувся до територіального центру комплектування із заявою про надання відстрочки. Підстава – пункт 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Якщо коротко: ця норма каже, що чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей до 18 років, не підлягають призову. Виняток – ті, хто має серйозну заборгованість з аліментів, але це не наш випадок.
У позивача якраз троє дітей. Старша донька – від першого шлюбу, 2012 року народження. Ще двоє – син 2013 року та донька 2018 року – від цивільних стосунків. Усі троє неповнолітні на момент подання заяви.
До заяви чоловік додав доволі солідний пакет документів: свідоцтва про народження всіх трьох дітей, у яких він записаний батьком; довідку сільради про склад сім’ї, що підтверджувала спільне проживання з двома молодшими дітьми та їхньою матір’ю; нотаріально засвідчену заяву співмешканки про те, що батько утримує та виховує дітей; довідку з виконавчої служби про відсутність заборгованості з аліментів на старшу доньку; копії паспортів, військового квитка та ідентифікаційних кодів.
Здавалося б – картина ясна. Але вже наступного дня, 14 листопада 2025 року, комісія при ТЦК ухвалила рішення №41: у задоволенні заяви відмовити. Причина – «відсутність документів, передбачених додатком №5».
Що вимагає додаток №5
Тут важливий контекст. Додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560) – це перелік документів для підтвердження права на відстрочку. І для батьків трьох дітей там є два рівні вимог.
Перший рівень – обов’язковий: свідоцтва про народження кожної дитини, де зазначено батьківство військовозобов’язаного. З цим у позивача проблем не було.
Другий рівень – треба подати ще один із перелічених документів: свідоцтво про шлюб із матір’ю дітей; рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей із батьком; рішення органу опіки про місце проживання дітей; письмовий договір між батьками про те, з ким проживатимуть діти; або свідоцтво про шлюб плюс документи, які доводять, що інші родичі (мати, дід, баба, повнолітні брати й сестри) не можуть утримувати дітей.
І от саме цього «другого» документа позивач не надав. Він не був у зареєстрованому шлюбі з матір’ю молодших дітей. Судового рішення про місце проживання теж не мав. Договору між батьками – також ні. Саме на це й послалися всі три відповідачі: ТЦК, комісія та вищий орган військового управління. Мовляв, без одного з цих документів годі й говорити про відстрочку від призову.
Чому суд не погодився
Суддя Донецького окружного адміністративного суду подивилася на ситуацію глибше. І ось на що звернула увагу.
По-перше, факт батьківства позивача щодо всіх трьох дітей підтверджений свідоцтвами про народження – це ніхто не оспорював.
По-друге – і це головне – утримання дітей. Для старшої доньки від першого шлюбу батько не проживає з нею, але сплачує аліменти. Довідка виконавчої служби від 13 листопада 2025 року (видана того ж дня, коли подавалася заява) підтверджує: жодної заборгованості немає. Суд чітко вказав – якщо батько сплачує аліменти без боргів, він утримує дитину, навіть проживаючи окремо.
Для двох молодших дітей усе ще простіше: довідка сільради підтверджує спільне проживання, а нотаріальна заява матері – факт утримання. Суд визнав ці документи цілком достатніми.
І тепер ключовий момент. Комісія, за висновком суду, не розглянула заяву належним чином. Вона просто констатувала відсутність одного з документів за формальним переліком – і відмовила. Хоча могла б, наприклад, зробити запити до державних органів для перевірки інформації. Або скористатися даними з публічних електронних реєстрів – Порядок №560 це дозволяє. Але комісія не зробила нічого.
Крім того, суд нагадав норми Сімейного кодексу України: батьки мають рівні права та обов’язки щодо дітей незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі. І дитина належить до сім’ї своїх батьків навіть тоді, коли спільно з ними не проживає.
Що вирішив суд і чому це не фінал
Рішення суду частково задовольнило позов. По-перше, протокол комісії №41 від 14 листопада 2025 року визнали протиправним і скасували. По-друге, комісію зобов’язали повторно розглянути заяву позивача – вже з урахуванням висновків суду.
А от вимогу зобов’язати ТЦК одразу надати відстрочку від призову та видати відповідну довідку суд не задовольнив. І це не примха судді, а принципова позиція: адміністративний суд не може підміняти собою орган, уповноважений ухвалювати такі рішення. Інакше порушується принцип розподілу влади. Комісія має сама розглянути заяву повторно – але цього разу без формальних відмовок.
Додатково з бюджетних асигнувань ТЦК на користь позивача стягнули 968,96 гривень судового збору – адже спір виник саме через неправильні дії комісії.
Практичний урок
Ця справа добре ілюструє конфлікт між формальним і змістовним підходом. З одного боку, додаток 5 до Порядку №560 справді вимагає більше документів, ніж подав позивач. З іншого – суд сказав: дивіться на суть. Якщо з наданих паперів очевидно, що батько утримує трьох дітей, – формальна відсутність одного документа не повинна ставати підставою для відмови.
Кілька практичних порад для тих, хто опинився в подібній ситуації. Перше: уважно вивчіть додаток 5 і подавайте максимум документів, навіть якщо якісь із них здаються зайвими. Друге: якщо відмовили – не опускайте руки. Рішення комісії можна оскаржити до адміністративного суду, і шанси на успіх є. Третє: судова практика у справах про відстрочку від призову поступово складається на користь заявників – коли фактичні підстави справді є, а відмова має суто формальний характер.
Батько трьох дітей свою справу виграв. Тепер слово за комісією – цього разу вона має ухвалити рішення, дивлячись на документи, а не крізь них.
