Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації – тема, яка зачіпає десятки тисяч українських родин. І коли йдеться про батька, який утримує трьох дітей, закон нібито на його боці. Але на практиці все часто йде не за планом. Саме така історія сталася з мешканцем Вінниччини, чию справу розглянув Вінницький окружний адміністративний суд (справа № 120/10329/26).
Чоловік звернувся до територіального центру комплектування із заявою про надання відстрочки. Підстава – пункт 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Ця норма прямо каже: не підлягають призову жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Єдина додаткова умова – відсутність заборгованості з аліментів більше ніж за три місяці.
Здавалося б, усе просто. Але ТЦК відмовив.
Що пішло не так
Рішенням, оформленим протоколом № 1/34 від 26 червня 2026 року, комісія повідомила: документів, які підтверджують право на відстрочку, недостатньо. Причина – посилання на Додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (постанова Кабінету Міністрів України № 560).
А тепер давайте розберемося, які ж документи подав чоловік. У нього на руках були:
- свідоцтва про народження двох рідних дітей, де він указаний батьком;
- свідоцтво про шлюб із матір’ю дітей;
- акт обстеження умов проживання, який підтверджує, що він утримує також третю дитину – сина дружини від попереднього шлюбу;
- посвідчення багатодітної сім’ї, видане управлінням соціального захисту;
- довідка про відсутність заборгованості з аліментів.
Коротше кажучи, факт утримання трьох дітей був підтверджений. Аж до державного визнання родини багатодітною.
Але ТЦК уперся в одну деталь: третя дитина не є біологічною дитиною заявника. У свідоцтві про її народження в графі «батько» зазначена інша особа. Отже, на думку комісії, чоловік мав надати додаткові документи – ті самі, що перелічені в Додатку 5 до Порядку № 560. Наприклад, рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні або договір між батьками про місце проживання дітей.
Чесно кажучи, логіка ТЦК виглядає зрозумілою лише на перший погляд. Суд подивився на ситуацію глибше.
Чому суд став на бік батька
Тут важливий момент – ієрархія нормативно-правових актів. Уявіть собі піраміду. На вершині Конституція України, нижче – закони, ще нижче – постанови Кабінету Міністрів. І якщо постанова суперечить закону, пріоритет має закон. Жодних компромісів.
Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює лише дві умови для отримання відстрочки від призову: троє дітей до 18 років на утриманні та відсутність аліментного боргу. Усе. Жодних вимог про те, що діти мають бути виключно біологічними, у законі немає.
А що зробив Кабінет Міністрів? У Додатку 5 до Порядку № 560 він фактично розширив перелік умов – додав вимогу про конкретний набір документів для кожної життєвої ситуації. Але річ у тім, що уряд має право встановлювати процедуру, послідовність дій, а не змінювати саму підставу для відстрочки. Закон – це межа, за яку постанова виходити не може.
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П. прямо зазначив у рішенні від 9 вересня 2026 року: закони України мають вищу юридичну силу, ніж норми постанови Кабінету Міністрів. І якщо постанова № 560 розширює коло умов, не передбачених Законом № 3543-XII, то застосовувати треба саме закон.
Що означає «перебування на утриманні»
Ключове питання цієї справи – чи справді третя дитина перебуває на утриманні позивача. Суд дослідив докази: відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, акт обстеження умов проживання, затверджений начальником служби у справах дітей, посвідчення багатодітної сім’ї.
Усе це разом переконливо свідчило: чоловік проживає з дитиною, забезпечує її, бере участь у вихованні. І той факт, що він не є її біологічним батьком, не скасовує факту утримання. А документи, на відсутність яких посилався ТЦК, за логікою суду, не можуть спростувати ту реальність, яку підтверджують інші офіційні папери.
Суд визнав рішення ТЦК, оформлене протоколом № 1/34, протиправним і скасував його. Більше того – зобов’язав відповідача прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Окремо на користь позивача стягнули судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Який висновок для інших
Ця справа № 120/10329/26 – не просто історія про одного чоловіка. Вона показує важливий принцип: коли йдеться про відстрочку від призову, вирішальне значення має сам закон, а не підзаконний акт. Якщо ви відповідаєте умовам, прописаним у статті 23 Закону № 3543-XII, формальна відсутність якогось документа з переліку, затвердженого постановою уряду, не повинна ставати підставою для відмови.
Крім того, суд нагадав про практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Олссон проти Швеції» (1988 рік) було сформульовано позицію: якщо йдеться про прийняття органом одного з двох рішень – надати чи ні певну можливість – і відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови немає, суд має відновити порушене право шляхом зобов’язання прийняти конкретне позитивне рішення.
І ще один практичний момент: звертаючись до суду в подібних ситуаціях, варто просити не лише про скасування відмови, а й про зобов’язання ТЦК надати вам відстрочку. Саме такий комбінований підхід забезпечує реальний, а не формальний захист ваших прав. Бо інакше можна виграти справу, отримати рішення про скасування відмови – і знову опинитися перед тією ж комісією з тим самим результатом.
Суд у цій справі обрав ефективний спосіб захисту – не просто скасував незаконне рішення, а прямо зобов’язав ТЦК надати відстрочку з внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
