Уявіть: підприємство-банкрут, чиє майно давно продане, а новий власник уже роками ним користується. І раптом ліквідатор хоче це майно повернути. Чи можливо витребування майна боржника у того, хто чесно заплатив гроші й нічого не підозрював? Саме це питання розбирав Верховний Суд у справі, що тягнеться аж з 2012 року.
Йдеться про цілісний майновий комплекс у Рівному на вулиці Старицького, 21. Контора, склади, навіси, прохідна – солідний об’єкт, який встиг змінити кількох власників. І ось 4 червня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку в одному з епізодів цієї заплутаної історії (справа № 5019/592/12(918/1193/24)).
З чого все починалося
Ще в червні 2012 року Приватне підприємство «Кольортех» уклало попередній договір купівлі-продажу цього комплексу з Ніколаєвим Д. Б. Сторони домовилися, що основний договір підпишуть до кінця року, а покупець передав продавцеві 265 000 грн як підтвердження серйозності намірів.
Проте вже у квітні 2012 року – ще до підписання попереднього договору – суд порушив справу про банкрутство ПП «Кольортех». А в лютому 2014-го підприємство визнали банкрутом.
Далі події розгорталися стрімко. У червні 2015 року відбувся аукціон, на якому комплекс продали ПП «Даві Буд». Те своєю чергою в липні того ж року перепродало об’єкт ТОВ «Радивилівмолоко». Останнє зареєструвало право власності в Державному реєстрі речових прав – усе чистенько, за договором купівлі-продажу.
Але був нюанс. У 2016 році апеляційний суд визнав недійсними результати того самого аукціону і договір між ПП «Кольортех» та ПП «Даві Буд». І ось тут починається найцікавіше.
Два позови – дві різні долі
У липні 2023 року ФОП Ніколаєв Д. Б. (той самий покупець за попереднім договором 2012 року) звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 62,23% майнового комплексу. Спершу суд першої інстанції йому відмовив, однак апеляція у липні 2024 року рішення скасувала й позов задовольнила. Так Ніколаєв став власником більшої частини комплексу.
А трохи згодом ліквідатор ПП «Кольортех» подав уже свій позов – про витребування майна боржника. Він вимагав повернути 62,23% від Ніколаєва і 37,77% від ТОВ «Радивилівмолоко». Логіка була такою: правочин щодо відчуження майна уклали без погодження з розпорядником майна, тож треба все повертати.
Правовою підставою ліквідатор обрав статтю 321 Цивільного кодексу України та пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України. Це, якщо коротко, про право власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
І Господарський суд Рівненської області (рішення від 10.10.2025), і Північно-західний апеляційний господарський суд (постанова від 13.01.2026) у позові ліквідатору відмовили. Причому відмовили повністю – за обома відповідачами.
Щодо ФОП Ніколаєва все було просто. Суди сказали: факт набуття ним права власності на 62,23% комплексу вже встановлений постановою апеляційного суду від 29.07.2024, і ці обставини є преюдиційними. Тобто доводити їх вдруге не потрібно – так працює частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Стосовно ТОВ «Радивилівмолоко» суди копнули глибше й дійшли ключового висновку: наявність у діях власника волі на передачу майна унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Інакше кажучи, якщо боржник сам (в особі своїх органів) брав участь у продажу – не можна потім сказати, що майно вибуло поза його волею.
До того ж апеляційний суд звернув увагу на цікаву деталь: за даними Державного реєстру речових прав від 02.02.2025, ТОВ «Радивилівмолоко» володіє окремими будівлями, а не цілісним майновим комплексом. Тобто того об’єкта, який ліквідатор просив витребувати, на момент розгляду справи просто не існувало в тому вигляді, в якому він фігурував у позові.
Касаційна скарга: де тонко, там і рветься
Ніколаєв Д. Б., хоч і виграв у частині позову до себе, подав касаційну скаргу. Він не погодився з відмовою у витребуванні частки ТОВ «Радивилівмолоко». На перший погляд дивно: навіщо оскаржувати те, що тебе не стосується? Але, судячи з тексту постанови, скаржник вважав, що бездіяльність арбітражного керуючого порушує і його права теж.
У касаційній скарзі Ніколаєв послався на низку гучних постанов Верховного Суду та Великої Палати. Зокрема на справу № 925/1351/19 (про залежність можливості витребування від волевиявлення власника) та справу № 669/927/16-ц (про добросовісність набувача, який покладається на дані Державного реєстру).
І ось тут стався показовий момент. Верховний Суд, проаналізувавши скаргу, констатував: скаржник жодним словом не пояснив, у чому саме оскаржувані рішення суперечать цим правовим позиціям. Просто навів цитати – і все.
Колегія суддів на чолі з головуючим Пєсковим В. Г. зазначила: сама лише наявність судових спорів за участю ТОВ «Радивилівмолоко» не свідчить про його недобросовісність. Тим більше що ці спори ініціювали вже після того, як товариство набуло право власності. Іншими словами – не можна заднім числом робити покупця недобросовісним тільки тому, що хтось пізніше почав судитися за це майно.
Чому це рішення важливе
Тут варто нагадати простий, але фундаментальний принцип, закладений у статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Верховний Суд послідовно дотримується цієї логіки. І в цій справі він ще раз підтвердив: витребування майна боржника – це не автоматична опція для ліквідатора. Потрібно довести конкретні обставини, а не просто декларувати, що майно колись належало банкруту.
До речі, ТОВ «Радивилівмолоко» у своєму відзиві просило взагалі закрити касаційне провадження, мовляв, скарга не містить належних підстав. Суд це клопотання відхилив, але по суті погодився з доводами товариства.
Фінал історії такий: касаційну скаргу залишили без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. Судові витрати за подання касаційної скарги поклали на скаржника.
Колегія суддів нагадала: відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, касація перевіряє правильність застосування норм права в межах доводів скарги. А якщо доводи зводяться до голослівних посилань на прецеденти без конкретного аналізу – розраховувати на успіх не варто.
