Визнання батьківства через суд: чому ухилення від ДНК-експертизи – це не завжди програш

Для зв'язку з адвокатом:

Уявіть: колишнє подружжя, двоє спільних дітей, розлучення. А згодом – ще одна дитина, яка народилася вже після офіційного розриву. І ось мати подає позов про визнання батьківства, а колишній чоловік категорично заперечує. Саме така ситуація стала предметом розгляду в справі №273/1542/16-ц, де Верховний Суд ухвалив рішення, яке змушує по-новому подивитися на застосування статті 109 Цивільного процесуального кодексу України.

Давайте розберемо цю історію детально – вона допоможе зрозуміти, як працює механізм судового визнання батьківства і яких помилок варто уникати.

З чого все почалося

У грудні 2016 року жінка звернулася до Баранівського районного суду Житомирської області. Вона просила визнати свого колишнього чоловіка батьком дитини, яка народилася вже після розірвання шлюбу. За її словами, після офіційного розлучення вони продовжували зустрічатися, і саме від цих стосунків народився хлопчик.

Відповідач батьківство не визнавав. Не допомагав матеріально, не цікавився дитиною. У Книзі реєстрації народжень запис про батька зробили за процедурою, передбаченою статтею 135 Сімейного кодексу України – тобто прізвище та громадянство вказали материні, а ім’я та по батькові – за її вказівкою.

Аби встановити істину, суд першої інстанції призначив судово-медичну генетичну експертизу. Проводити її мало Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи. І тут почалися труднощі.

Чому експертиза не відбулася

У травні 2017 року експертна установа повідомила суд: провести ДНК-аналіз неможливо. Причина? Відповідач просто не з’явився для відбору крові.

І ось тут суд першої інстанції застосував частину першу статті 109 ЦПК України. Її суть така: якщо учасник справи ухиляється від участі в експертизі, без якої провести дослідження неможливо, суд може визнати факт, для з’ясування якого експертизу й призначали. Іншими словами – якщо ви не хочете доводити, що ви не батько, суд може визнати вас батьком.

Саме так і сталося. Баранівський районний суд 19 жовтня 2017 року позов задовольнив. Апеляційний суд Житомирської області 24 січня 2018 року залишив це рішення без змін.

Позиція відповідача: чому він вважав рішення несправедливим

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду. Його аргументи заслуговують на увагу, бо вони абсолютно життєві.

По-перше, він – військовослужбовець. Проживав не в Києві, а за зовсім іншою адресою. І без належного обґрунтування просто не міг залишити місце служби, щоб поїхати до столичного бюро судмедекспертизи.

По-друге – і це, мабуть, найважливіше – командир його військової частини офіційно підтвердив: жодних викликів чи повідомлень про необхідність явки до експертної установи впродовж 2017 року не надходило. Тобто чи знав чоловік взагалі про те, що йому треба кудись їхати? Питання відкрите.

І по-третє, сама позивачка не надала суду жодних прямих доказів того, що саме ОСОБА_2 є біологічним батьком дитини.

Що вирішив Верховний Суд і чому це важливо

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційну скаргу. Постанову апеляційного суду скасували, а справу направили на новий розгляд.

Ключовий момент: застосування частини першої статті 109 ЦПК України – це серйозна процесуальна санкція. І вона вимагає від суду не просто формального посилання на норму. Потрібно навести конкретні мотиви, чому суд вважає, що відповідач справді ухилявся.

Апеляційний суд цього не зробив. Він обмежився загальною фразою про те, що представник відповідача в судовому засіданні пояснила: її довіритель категорично не бажає проводити експертизу. Але ж така заява представника – це ще не ухилення в розумінні закону.

Чесно кажучи, тут криється важливий нюанс. Ухилення від експертизи як процесуальний наслідок можливе лише після того, як експертизу вже призначено, а сторона свідомо ігнорує обов’язок з’явитися. Якщо ж людина не отримувала виклику, не знала про дату і місце – про яке ухилення може йтися?

Як узагалі доводять батьківство в суді

Стаття 128 Сімейного кодексу України говорить чітко: підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від конкретної особи. Це можуть бути спільні фотографії, листування, показання свідків, які підтверджують стосунки між матір’ю та ймовірним батьком у період зачаття.

Але найнадійніший доказ – це, звісно, ДНК-тест. Європейський суд з прав людини у справі “Калачова проти Російської Федерації” прямо зазначив: на сьогодні це єдиний науковий метод точного встановлення батьківства. Імовірність результату сягає 99,99%.

Коли суд призначає генетичну експертизу, а відповідач справді ухиляється – не з’являється, ігнорує повістки, не надає біологічні зразки – тоді й застосовують статтю 109 ЦПК України. Але суд має ретельно перевірити: чи був учасник належно повідомлений, чи мав він об’єктивну можливість з’явитися, чи є в його діях ознаки свідомого ухилення.

Крім того, відповідно до статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається. І суд не може збирати докази з власної ініціативи – за винятком випадків, коли є сумніви в добросовісності учасників.

Що це означає для тих, хто опинився в подібній ситуації

Якщо ви позивач – доказова база має бути максимально повною ще до того, як суд призначить експертизу. Не можна розраховувати лише на те, що відповідач не з’явиться і суд автоматично визнає батьківство. Як показує практика Верховного Суду, автоматизм тут не працює.

Якщо ви відповідач і справді не бажаєте брати участь в експертизі – будьте готові до того, що суд може витлумачити це проти вас. Але якщо у вас є об’єктивні причини неявки (як-от служба у військовій частині, хвороба, відрядження) – обов’язково повідомте про це суд і надайте підтвердження.

Ключовий принцип, закладений у статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України, – держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство й батьківство. І при вирішенні таких спорів інтереси дитини мають враховуватися максимально. Але це не означає, що процесуальні права відповідача можна ігнорувати.

Справа №273/1542/16-ц – це нагадування всім судам: навіть у категорії спорів, де на кону доля дитини, формальний підхід неприпустимий. Кожен висновок має бути підкріплений фактами, а кожна процесуальна санкція – обґрунтована реальними мотивами, а не загальними фразами.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: