Заступник керівника Рівненського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки визнав вину та перерахував 1,5 млн. грн. на ЗСУ після того, як Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування. Обвинувальний акт вже скеровано до суду. На перший погляд, звичайна історія про хабарника, але в ній є нюанси, від яких холодіють руки.
Коли починається розмова про військкомати, одразу згадують черги, відстрочки, повістки. Усе це – болючі теми для сотень тисяч родин. Саме на цих страхах і будував свою схему заступник начальника Рівненського ОТЦК та СП. Він чітко знав: людина, яка боїться мобілізації або шукає законний спосіб її уникнути, готова на багато що. І замість того, щоб виконувати свої прямі обов’язки, посадовець перетворив кабінет на торговельний майданчик.
Схема була простою, як двері в коридорі. Хочете відстрочку? 10–12 тисяч доларів США. Навіть якщо у вас є всі підстави – догляд за хворим родичем, троє дітей, бронювання, – без грошей папери не рухались. Кожен випадок оцінювали індивідуально, але цінник лишався стабільно високим. А для тих, хто взагалі не мав права на відстрочку, «послуга» могла коштувати ще дорожче – тут тарифи встановлював особисто заступник.
Але найцікавіше – це те, як він приховував доходи. Готівка швидко осідала в активах. Нерухомість, коштовності, а особливо – транспортні засоби. Усе оформлювалось на підставних осіб, щоб податкова чи правоохоронці не побачили зайвого майна у декларації. Це була справжня гра в хованки з державою, і вона б, можливо, тривала довго, якби не один джип.
Toyota Highlander 2013 року випуску – звичайний сімейний кросовер. Але для фігуранта він став фатальним подарунком. Один із військовозобов’язаних вирішив розрахуватися за відстрочку не доларами в конверті, а ключами від авто. Вартість машини оцінили у 19,5 тис. дол. США. Цього було досить, щоб посадовець «пішов назустріч». Він отримав ключі, а чоловік – потрібні штампи. Але переоформити транспорт на себе заступник не встиг. Спрацювало ДБР.
Тут варто пояснити, чому саме автомобіль став ключовим доказом. Готівку легко витратити, складніше довести її злочинне походження. А ось авто з VIN-номером, зареєстроване на конкретну особу, залишає слід. Слідство зіставило дати, покази свідків, і пазл склався. Тепер Toyota Highlander – не чийсь зручний транспорт, а арештований речовий доказ, який стоїть на спецмайданчику в очікуванні рішення суду.
Дії заступника кваліфікували за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України – одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище. Великий розмір хабаря автоматично означає, що покарання буде суворим: до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Проте вже на стадії слідства чоловік визнав вину та перерахував 1,5 млн. грн. на ЗСУ, що стало одним із факторів для скерування справи до суду.
Обвинувачений визнав провину повністю. Це не просто формальна фраза у протоколі. Він визнав вину та перерахував 1,5 млн. грн. на ЗСУ. Такий крок свідчить про щире каяття і бажання хоч якось спокутувати провину. Військові спрямують ці кошти на потреби фронту, і це, безумовно, добра справа. Але чи може 1,5 мільйона гривень «відмазати» від реального строку? Однозначно ні. Стаття тяжка, і суд враховуватиме всі обставини: і каяття, і активну допомогу слідству, і той факт, що донат вже зроблено. Проте остаточне рішення – лише за Фемідою.
Паралельно з розслідуванням у Рівненському ОТЦК та СП запровадили кадрові зміни. Керівництво оновили, щоб зменшити ризик нових корупційних схем. Це логічний, хоча й запізнілий крок: якщо в установі один заступник дозволяв собі таке, то де гарантія, що інші не наслідуватимуть? Процесуальне керівництво у справі здійснює Рівненська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону. Її представники наголошують: обвинувачення зібрано бездоганно, і суд матиме всі підстави для справедливого вироку.
Тепер залишається дочекатися фінального судового рішення. Але навіть зараз зрозуміло: схема, що починалась із звичайної жадоби, закінчилась крахом. Автомобіль, який мав стати символом статусу, перетворився на доказ, а 1,5 млн. гривень, які пішли на армію, уже не повернути назад. Чи змінило це ставлення посадовця до власних обов’язків? Сподіваюсь, хоч тут каяття було щирим. Бо закон любить тих, хто виправляє помилки, але не прощає тих, хто зловживає довірою.
