Уявіть ситуацію: військовий посадовець отримує нове призначення в інше місто, а вже через кілька днів його мати купує там трикімнатну квартиру майже за два мільйони гривень. Формально все законно – власниця не є публічною особою, тож і декларувати свої доходи не зобов’язана. Але коли Спеціалізована антикорупційна прокуратура почала ставити запитання, з’ясувалося: офіційні доходи жінки за понад двадцять років склали трохи більше трьох тисяч гривень. Саме цю історію розглядав Верховний Суд у травні 2026 року, і його рішення стало черговим важливим маркером того, як працює механізм визнання необґрунтованих активів в Україні.
Давайте розберемо цю справу детально – без юридичного жаргону, але з усіма важливими нюансами.
Про який механізм ідеться
Інститут визнання необґрунтованих активів та їх стягнення в дохід держави з’явився в українському законодавстві у 2019 році. Якщо зовсім просто – це цивільна конфіскація. Держава не звинувачує людину в злочині, не саджає її до в’язниці, але ставить запитання: «Звідки у вас це майно?» І якщо власник не може довести законність походження грошей на його купівлю, актив передають державі.
Ключова особливість тут – презумпція необґрунтованості. Прокурору достатньо показати суду, що різниця між вартістю майна та законними доходами чиновника перевищує п’ятсот прожиткових мінімумів. Далі саме відповідач має спростувати цю презумпцію – довести, що гроші взяв із законних джерел.
І ще один важливий момент: позов можна подати не лише до самого посадовця, а й до іншої особи – якщо доведено, що актив придбали за його дорученням або він може фактично розпоряджатися цим майном. Це прямо передбачено частиною четвертою статті 290 Цивільного процесуального кодексу України.
Фабула справи: квартира, відпустка і родинні зв’язки
Отже, що сталося. У травні 2023 року полковника (назвемо його умовно – військовослужбовець) призначають на посаду заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки в Полтаві. Наказ датований 22 травня, але офіцер на той момент перебував у щорічній відпустці й фактично приступив до обов’язків лише 3 червня.
26 травня – тобто через чотири дні після призначення – його мати купує квартиру в Полтаві площею майже 100 квадратних метрів. Вартість – 1 920 354 гривні. Договір купівлі-продажу від імені матері підписує дружина військовослужбовця, діючи за довіреністю.
І ось тут починається найцікавіше. Спеціалізована антикорупційна прокуратура звертається до Вищого антикорупційного суду з позовом про визнання квартири необґрунтованим активом. Прокурори зібрали цілий букет другорядних ознак, які вказували на зв’язок посадовця з цим майном:
- у декларації за 2023 рік військовослужбовець вказав цю квартиру як фактичне місце проживання;
- він мав ключі від під’їзду та сплачував комунальні послуги;
- оплатив монтаж паркану на подвір’ї на суму понад 8 тисяч гривень;
- дружина та діти також проживали у квартирі;
- на адресу об’єкта надходили поштові відправлення.
Але головний козир прокуратури – фінансовий. Згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, сукупний дохід матері за період з 2000 по 2021 рік склав 3 202,14 грн. Дохід її чоловіка (вітчима військовослужбовця) з 1999 по 2012 рік – 21 265,36 грн. Власного бізнесу жінка ніколи не мала, жодних відомостей про продаж іншої нерухомості чи отримання орендної плати за землю також не виявили.
Три суди – три рішення
Перша інстанція – Вищий антикорупційний суд – позов задовольнив. Судді визнали: відповідачі не надали достатніх доказів, які б спростували доводи прокуратури. Версію про те, що родина змогла назбирати гроші протягом 23 років, маючи мізерні офіційні доходи, суд оцінив критично.
Апеляційна палата ВАКС ухвалила протилежне рішення – відмовила в позові. Аргументація була такою: мати ніколи не була публічною особою, тому й не декларувала доходи; позивач не спростував можливості заощаджень; крім того, батько військовослужбовця нібито передав родині 30 тисяч доларів США на купівлю квартири для онуків. Апеляція також звернула увагу, що на момент придбання житла офіцер ще не приступив до виконання посадових обов’язків – був у відпустці.
І ось у травні 2026 року Верховний Суд поставив крапку. Касацію прокурора задовольнили повністю, рішення апеляції скасували, а рішення першої інстанції залишили в силі. Квартиру стягнули в дохід держави.
Чому Верховний Суд не погодився з апеляцією
Перше. Перебування посадовця у відпустці на момент купівлі активу нічого не доводить. Військовослужбовець був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, ще до цього призначення – він обіймав посаду начальника мобілізаційного відділу. Сам факт відпустки не виключає того, що актив міг бути набутий за рахунок коштів, отриманих на попередній посаді.
Друге. Передача 30 тисяч доларів від батька. Договір дарування валютних цінностей на таку суму вимагає обов’язкової письмової форми та нотаріального посвідчення (стаття 719 Цивільного кодексу України). Без цього він є нікчемним. Показання свідків не можуть підмінити собою письмові докази. Апеляційний суд це проігнорував.
Третє. Принцип оцінки доказів. У справах про необґрунтовані активи діє правило «переваги доказів»: суд стає на бік тієї сторони, чия сукупність доказів виглядає більш переконливою. Саме так і вчинила перша інстанція. Апеляція ж, по суті, просто переоцінила ті самі докази на користь відповідачів – без належного правового обґрунтування.
І четверте, мабуть, найважливіше. Суд підкреслив: не можна визнати доведеним законне походження коштів, коли відповідачі посилаються на доходи, що не підтверджені документально. Розповіді про продаж горіхів на ринку, сезонну сільгосппродукцію чи гіпотетичну оренду землі – це припущення, а не докази.
Що це означає на практиці
Ця справа – хороша ілюстрація того, як працює українська модель цивільної конфіскації in rem. На відміну від кримінального процесу, тут не потрібно доводити вину «поза розумним сумнівом». Достатньо показати, що баланс імовірностей схиляється на користь незаконного походження майна – і далі власник сам має спростувати цю презумпцію.
Ключове слово тут – «документально». Якщо ви стверджуєте, що гроші на квартиру вам подарував родич, покажіть нотаріально посвідчений договір. Якщо кажете, що накопичили за двадцять років – підтвердьте це банківськими виписками чи деклараціями. Усні пояснення, якими б переконливими вони не здавалися, не переважать офіційних даних про доходи.
Це рішення Верховного Суду також нагадує: не варто недооцінювати другорядні ознаки. Ключі від під’їзду, оплата комуналки, реєстрація поштових відправлень, зазначення адреси в декларації як місця проживання – усе це в сукупності створює картину фактичного контролю над майном, навіть якщо формально воно оформлене на іншу особу.
Колегія суддів чітко дала зрозуміти: переведення активу на родичів, які ніколи не мали обов’язку декларувати доходи, не створює «чарівного щита» від конфіскації. Якщо прокурор доведе зв’язок посадовця з таким майном, а власник не підтвердить законність джерел – суд визнає актив необґрунтованим. І стягне його в дохід держави.
