Коли йдеться про відстрочку від призову на військову службу, далеко не завжди достатньо просто подати заяву з пакетом документів. Іноді ТЦК відмовляє – і тоді єдиний шлях до справедливості пролягає через суд. Саме така історія сталася з позивачем у справі №500/2260/26, яку 10 вересня 2026 року розглянув Тернопільський окружний адміністративний суд.
Суть конфлікту: догляд за бабусею проти мобілізації
Позивач – військовозобов’язаний чоловік, онук жінки з інвалідністю I групи. Тобто член сім’ї другого ступеня споріднення. Бабуся потребує постійного стороннього догляду, і саме онук узяв цей обов’язок на себе.
У березні 2026 року він подав через портал «Дія» заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підставою слугував пункт 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII. Ця норма дозволяє не призивати членів сім’ї другого ступеня споріднення, зайнятих постійним доглядом за особою з інвалідністю I або II групи. Але з однією важливою умовою: мають бути відсутні члени сім’ї першого ступеня споріднення, здатні виконувати такий догляд.
До заяви позивач долучив переконливий пакет документів. Довідка МСЕК про першу групу інвалідності бабусі. Свідоцтва про народження, що підтверджують родинний зв’язок. Акт про встановлення факту постійного догляду, складений комісією міської ради. Нотаріально завірена заява самої бабусі, де вона письмово підтверджує: доглядати за нею має саме онук. І – що критично важливо – дані Державної прикордонної служби про виїзд батька позивача за межі України ще у липні 2021 року.
Здавалося б, усе очевидно. Але комісія вирішила інакше.
Чому комісія відмовила
12 березня 2026 року комісія з питань надання військовозобов’язаним відстрочки при ТЦК ухвалила рішення, оформлене протоколом №24. Відмова. У повідомленні зазначили: бракує одного з документів, що підтверджують неможливість членів сім’ї першого ступеня споріднення здійснювати постійний догляд. Простіше кажучи – немає довідки МСЕК чи висновку ЛКК про те, що батько позивача сам потребує догляду.
А в протоколі комісії з’явилося ще одне формулювання: «немає підтвердження, що батько позбавлений українського громадянства».
Ось тут і криється головна проблема. Комісія підійшла до питання суто формально: батько позивача – син бабусі, член сім’ї першого ступеня споріднення, громадянин України. Отже, «юридично існує». А те, що він із 2021 року постійно проживає у Сполучених Штатах Америки і фізично не може доглядати за матір’ю, – це, на думку комісії, значення не має.
Крім того, у бабусі є ще один син. Він громадянин Канади, постійно живе й працює за кордоном. Тобто формально родичі першого ступеня споріднення є, але реально жоден із них не може забезпечити щоденний догляд за літньою жінкою з інвалідністю.
Комісія цього не побачила – або не захотіла побачити. І позивач пішов до суду.
Що вирішив суд
Тернопільський окружний адміністративний суд підійшов до справи зовсім по-іншому. Суддя проаналізувала не лише формальну наявність родичів, а й реальну життєву ситуацію.
Ключовий аргумент суду: «відсутність членів сім’ї першого ступеня споріднення» – це не лише про юридичний статус. Це насамперед про фізичну можливість здійснювати постійний догляд. Якщо родичі є, але з об’єктивних причин не можуть виконувати цю функцію – вони вважаються відсутніми в розумінні пункту 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд спирався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24. Там чітко зазначено: якщо члени сім’ї першого ступеня споріднення реально не можуть здійснювати постійний догляд через об’єктивні причини – полон, позбавлення волі, військова служба, постійне проживання за кордоном – то вони «відсутні» за змістом закону. Аналогічну позицію Верховний Суд підтвердив і в постанові від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.
Суддя окремо наголосила на очевидній, але чомусь проігнорованій комісією речі: громадянство України жодним чином не свідчить про здатність особи здійснювати догляд. Паспорт – це лише правовий зв’язок із державою, а не підтвердження фізичної присутності чи спроможності допомагати родичу. Людина може бути громадянином України – і водночас роками жити на іншому континенті, мати там посвідку на постійне проживання, роботу, сім’ю.
Чому ця справа важлива
Це рішення – не просто історія одного онука. Воно створює важливий орієнтир для всіх, хто домагається відстрочки від призову на військову службу за схожих обставин.
Суд визнав: факт постійного проживання члена сім’ї за кордоном – це об’єктивна причина, через яку він не може здійснювати догляд. І це має враховуватися комісією, а не відкидатися з формальним посиланням на громадянство.
Чітко розмежовано формальний підхід («паспорт є – отже, родич існує») і реальний стан речей («родич фізично перебуває за тисячі кілометрів»). Суд обрав друге.
Крім того, рішення показує, які документи варто підготувати заздалегідь. Позивач надав не лише стандартний набір, передбачений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560. Він пішов далі: додав інформацію Держприкордонслужби про дату виїзду батька, дані про його посвідку на постійне проживання в США, паспорт другого сина бабусі як громадянина Канади. Тобто не просто сказав «родичі за кордоном», а підтвердив це документально.
Що в результаті
Суд задовольнив позов повністю. Рішення комісії, оформлене протоколом №24 від 12.03.2026, визнано протиправним і скасовано в частині відмови позивачу в наданні відстрочки. Комісію зобов’язали повторно розглянути заяву – вже з урахуванням правової оцінки, яку дав суд. А на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК.
Головний урок цієї справи простий, але неочевидний для багатьох: комісія дивиться на документи, а суд – на реальний стан речей. Якщо ви опинилися в подібній ситуації – збирайте максимум доказів. Не обмежуйтеся стандартним переліком із Порядку №560. Фіксуйте все, що підтверджує фактичну неможливість інших родичів здійснювати догляд: відомості про перетин кордону, документи про постійне проживання за кордоном, заяви особи, яка потребує догляду. Саме ці «зайві» папери й стали вирішальними у справі №500/2260/26 – коли онук, який єдиний реально доглядав за бабусею, нарешті отримав шанс на законну відстрочку від призову на військову службу.
