Уявіть ситуацію: у вас суд витребовує 12 гектарів землі, а забезпечення позову накладають на ділянку площею 26 гектарів. Саме така історія сталася в справі № 538/1109/25, яку нещодавно розглядав Верховний Суд. І рішення касаційної інстанції змушує замислитися: чи завжди суди правильно оцінюють співмірність забезпечувальних заходів?
Давайте розберемо цю справу детально, бо вона чудово ілюструє, як працюють подібні механізми на практиці і які помилки часом допускають суди.
Суть конфлікту: звідки взялися 26 гектарів
Миргородська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах Сенчанської сільської ради. Прокурор вимагав скасувати в Державному земельному кадастрі реєстрацію об’єднаної земельної ділянки площею 26,0001 га (кадастровий номер 5322681900:00:004:1450) і витребувати з незаконного володіння відповідачки шість земельних ділянок загальною площею 12 га.
Чому 12, а не 26? Бо спірна ділянка утворилася шляхом об’єднання. До неї ввійшли ті самі шість ділянок по 2 га кожна (кадастрові номери від 5322681900:00:004:1444 до 1449), які прокуратура вважає незаконно набутими, плюс ще одна ділянка площею 14,0001 га. Вона належала відповідачці на цілком законних підставах і ніким не оспорювалася.
І от тут криється головна проблема цієї справи.
Як суди забезпечили позов
Разом із позовною заявою прокурор подав клопотання про забезпечення позову. Лохвицький районний суд Полтавської області 19 червня 2025 року це клопотання задовольнив повністю. Що саме зробив суд?
Він наклав арешт на всю об’єднану земельну ділянку площею 26,0001 га. Заборонив відповідачці розпоряджатися нею, змінювати цільове призначення, ділити чи об’єднувати. Також заборонив будь-яким особам реєструвати права на цю ділянку, а органам реєстрації – вносити зміни до відомостей про неї.
Апеляційний суд 6 жовтня 2025 року залишив це рішення без змін. Логіка була простою: раз спір стосується об’єднаної ділянки, то й забезпечувати позов треба щодо неї всієї.
Але чи справді це логічно?
Помилка, яку помітив Верховний Суд
Відповідачка через свого адвоката подала касаційну скаргу. І Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з ключовим аргументом: суди не дослідили співмірність забезпечувальних заходів із заявленими вимогами.
Чесно кажучи, аргумент на поверхні. Предмет позову – 12 гектарів спірної землі. А арешт наклали на 26 гектарів. Різниця в 14 гектарів – це земля, право власності на яку ніхто не оспорює. Виходить, що обмеження зачепили майно, яке взагалі не є предметом спору.
Суд касаційної інстанції нагадав: під час вжиття таких заходів має бути прямий зв’язок між конкретним заходом і предметом позовної вимоги. Без цього зв’язку забезпечення втрачає сенс і перетворюється на безпідставне обмеження прав власника.
А що там із попереднім арештом?
Окремо відповідачка посилалася на те, що на спірну ділянку ще 2 лютого 2021 року вже наклали арешт у межах кримінального провадження № 420201712400001333. Мовляв, повторний арешт порушує принцип правової визначеності.
Верховний Суд цей довід відхилив. Виявилося, що кримінальне провадження закрили ще 2 травня 2025 року через відсутність складу злочину. А відповідно до частини четвертої статті 132 Кримінального процесуального кодексу України, після закриття провадження всі заходи забезпечення, включно з арештом майна, припиняють свою дію автоматично. Тож попередній арешт на момент розгляду справи вже не діяв.
Чому співмірність – це не формальність
Верховний Суд у цій справі нагадав фундаментальний принцип, закріплений у Цивільному процесуальному кодексі України: вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими вимогами. І це не просто бюрократична вимога. Співмірність означає, що суд має зважити негативні наслідки від вжиття заходів із тими ризиками, які виникнуть, якщо ці заходи не застосувати.
Колегія суддів послалася на цілу низку попередніх рішень. Зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, де сформульовано ключовий підхід: конкретний захід буде співмірним позовній вимозі тільки тоді, коли забезпечується баланс інтересів усіх сторін і водночас не відбувається безпідставного обмеження прав інших осіб.
Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про забезпечення позову, навіть не мали перед очима повного тексту позовної заяви. Матеріали справи, виділені для розгляду клопотання, її не містили. Як можна оцінити співмірність, не знаючи достеменно, чого вимагає позивач? Це ще один аргумент, який переконав Верховний Суд у необхідності скасувати попередні рішення.
Паралельна справа, про яку не варто забувати
Тут важливий момент. Існує ще одна справа – № 538/130/21 – де рішенням Лохвицького районного суду від 15 вересня 2022 року ті самі 12 гектарів уже витребувано з володіння відповідачки. І накладення арешту на всю ділянку площею 26 гектарів фактично блокує виконання рішення в тій, паралельній справі.
Верховний Суд звернув увагу на цю обставину окремо. Адже виходить абсурдна ситуація: один суд зобов’язує повернути 12 гектарів державі, а інший – тимчасово забороняє будь-які дії щодо всієї об’єднаної ділянки. Знову ж таки, питання співмірності заходів забезпечення позову виходить на перший план.
Що вирішив Верховний Суд
3 червня 2026 року Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу задовольнити частково. Ухвалу Лохвицького районного суду від 19 червня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 6 жовтня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Тепер Лохвицький районний суд має повторно розглянути клопотання прокурора, але вже з урахуванням зауважень касаційної інстанції. Суду доведеться справді заглибитися в позовні вимоги, оцінити їх обсяг і визначити, які саме обмеження будуть співмірними. Можливо, арешт варто накласти лише на частину ділянки, що відповідає 12 спірним гектарам, а не на всі 26.
Ключове правило, яке випливає з цієї справи, просте: забезпечення позову не може бути ширшим за сам позов. Якщо позивач претендує на 12 гектарів, то й обмежувальні заходи мають стосуватися саме цих 12 гектарів, а не всієї землі, яка випадково опинилася під одним кадастровим номером. Інакше інститут, покликаний захищати права позивача, перетворюється на інструмент невиправданого тиску на відповідача.
