Закриття провадження у справі – саме на це розраховує кожен відповідач, який добровільно погасив борг, не чекаючи рішення суду. Але що робити, коли позивач раптом заявляє: пеня сплачена «не на той бюджетний рахунок»? Чи може це врятувати справу від закриття?
Саме таку історію нещодавно розбирав Верховний Суд у справі № 904/3312/25. Давайте подивимося, як усе було насправді.
Про що сперечалися сторони
До господарського суду звернувся керівник Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах Криворізької міської ради. Відповідачем виступило ТОВ «Герасимов груп». Предмет позову – стягнення заборгованості з орендної плати за землю за 2021 рік у сумі 160 503,01 грн та пені в розмірі 54 835,50 грн.
Ситуація, чесно кажучи, досить типова для земельних спорів. Юридична особа орендує ділянки, накопичує борг, і прокурор в інтересах місцевої ради йде до суду.
Але далі сталося те, що різко змінило хід справи. Відповідач не став чекати фінального рішення – він узяв і сплатив усю спірну суму однією платіжною інструкцією. 215 338,51 грн – рівно стільки, скільки вимагали в позові. Після цього і прокурор, і відповідач подали клопотання про закриття провадження у справі через відсутність предмета спору.
І тут починається найцікавіше.
Чому міська рада не погодилася
Господарський суд Дніпропетровської області закрив провадження. Апеляція залишила це рішення без змін. А от Криворізька міська рада – позивач, в інтересах якого прокурор і подавав позов – категорично не погодилася. Причому сперечалася вона не щодо основного боргу, а саме щодо пені.
Аргумент міської ради звучав так: кошти за платіжною інструкцією податковий орган зарахував як сплату вже задекларованої орендної плати. А пеня, мовляв, так і залишилася несплаченою, бо гроші пішли не на той спеціальний рахунок.
Крім того, позивач наголошував: якщо суди й надалі толеруватимуть таку практику, місцеві бюджети взагалі втратять пеню як вид неподаткових надходжень. Бо кошти, сплачені на рахунки для податкових надходжень, зараховуються виключно як орендна плата.
Звучить логічно, правда? Але Верховний Суд глянув на ситуацію інакше.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного господарського суду нагадала просту річ: відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, суд закриває провадження, якщо предмет спору відсутній. Це правило працює, зокрема, коли боржник сплатив суму боргу і між сторонами не залишилося неврегульованих питань. Саме таку правову позицію раніше висловила Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/906/23.
Що ми маємо в цій справі? Є платіжна інструкція від 25.07.2025 на суму 215 338,51 грн. Призначення платежу чітке: «Погашення заборгованості по орендній платі з юридичних осіб за земельні ділянки… договір № 2019393, 2019308 за 2021 рік, справа № 904/3312/25».
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили: платіжний документ відповідає всім вимогам Господарського процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів. Він містить усі істотні реквізити й підтверджує перерахування грошей у сумі, тотожній позовним вимогам – і основний борг, і пеня. Жодних правових підстав не приймати цей доказ у суду не було.
Верховний Суд звернув увагу на ключовий момент: умовами договорів оренди не передбачено обов’язку відповідача окремо перераховувати пеню на якийсь інший бюджетний рахунок або розмежовувати сплату основного боргу та штрафних санкцій за різними реквізитами. Договір містить узагальнений обов’язок зі сплати орендної плати, без жодної деталізації рахунків залежно від правової природи платежу.
І знаєте, що ще важливо? Апеляційний суд встановив: кошти зараховані на рахунок відповідного бюджету, вони перебувають у системі органів Державної казначейської служби України. Жодних доказів їх ненадходження або повернення платнику матеріали справи не містять.
А за частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Саме позивач мав довести, що кошти не дійшли або були зараховані неправильно. Він цього не зробив.
Чому доводи міської ради не спрацювали
Колегія суддів прямо назвала аргументи скаржника безпідставними. Вирішальним, на думку Верховного Суду, є встановлення факту зарахування коштів до бюджету та можливість їх ідентифікації як сплати за конкретним договором оренди. А не те, на який саме бюджетний код чи рахунок вони формально потрапили.
Тут важливий момент: позивач знав про сплату всієї суми, прокурор сам просив закрити провадження у справі, і лише згодом міська рада почала будувати конструкцію про «не той бюджетний код». Як слушно зауважив відповідач у своєму відзиві, спір про суму фактично припинився, і провадження було закрито цілком обґрунтовано.
Окремо варто згадати ще один цікавий процесуальний нюанс. Прокуратура намагалася подати відзив на касаційну скаргу вже після закінчення встановленого строку – до 29.05.2026. Пояснювали це масованими обстрілами Кривого Рогу, через які працівники годинами перебували в укриттях. Однак Верховний Суд роз’яснив: строк на подання відзиву встановлюється судом, а поновити можна лише строк, встановлений законом. Відзив прокуратури залишили без розгляду – і це теж корисне нагадування для всіх учасників процесу.
Касаційну скаргу Криворізької міської ради залишили без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін. Судові витрати згідно зі статтею 129 ГПК України поклали на скаржника.
Ця справа – гарний приклад того, як працює механізм закриття провадження через відсутність предмета спору. Якщо відповідач повністю сплатив заявлену суму, а договір не вимагає окремих рахунків для пені, суд не шукатиме формальних приводів продовжити розгляд. Факт надходження грошей до бюджету переважує технічні суперечки про бюджетні коди. І коли і прокурор, і відповідач одностайно просять закрити провадження у справі, а позивач мовчить – це потужний сигнал для суду. Побудувати нову правову позицію заднім числом, як спробувала зробити міська рада, навряд чи вийде.
