Заміна боржника у виконавчому провадженні здається логічним виходом, коли основний боржник просто не може заплатити. Уявіть: суд поновив вас на роботі й присудив понад півмільйона гривень за вимушений прогул. Рішення є, а от грошей немає – підприємство-боржник на окупованій території, рахунки порожні. Кому пред’явити виконавчий лист? Можливо, військовій адміністрації, яка тепер виконує функції міської ради – власника того самого підприємства? Саме так і вирішив зробити працівник комунального підприємства «Бердянський центральний ринок». І спочатку суди з ним погодилися. Але 8 квітня 2026 року Верховний Суд розставив усе по місцях.
Про що, власне, спір
Історія почалася у січні 2022 року, коли виконувач обов’язків Бердянського міського голови звільнив директора КП «Бердянський центральний ринок». Той звернувся до суду і виграв. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2023 року звільнення визнали незаконним, поновили на посаді й стягнули з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу – 507 546 гривень.
Поновити на роботі – поновили. А от гроші працівник так і не отримав. Комунальне підприємство перебувало на тимчасово окупованій території, рахунків у Держказначействі не мало, господарську діяльність не вело. Виконавче провадження зависло в повітрі.
Тоді працівник подав до суду заяву про заміну боржника. Логіка була такою: підприємство належить територіальній громаді м. Бердянська, повноваження міської ради зараз виконує Бердянська міська військова адміністрація – нехай вона й платить.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у липні 2025 року заяву задовольнив. Мотивував це тим, що невиконання судового рішення порушує саму суть права на справедливий суд – а це вже стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підприємство справді не може працювати з незалежних від нього причин. А статут КП підтверджує зв’язок із власником – Бердянською міською радою, чиї повноваження тимчасово здійснює військова адміністрація.
Запорізький апеляційний суд у листопаді 2025 року залишив це рішення без змін. Здавалося б, усе логічно – хтось же має відповідати. Але Бердянська міська військова адміністрація подала касаційну скаргу. І, як з’ясувалося, не даремно.
Чому Верховний Суд не погодився
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалила постанову, яка скасувала рішення попередніх інстанцій. У заміні боржника було відмовлено. Аргументи – варті уваги кожного, хто стикається з подібною ситуацією.
Перше й головне: комунальне підприємство – це окрема юридична особа. У нього є власне майно, рахунки, право укладати договори й нести самостійну відповідальність. І це не просто теорія – це прямо записано у статті 96 Цивільного кодексу України. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа – за зобов’язаннями учасника. Винятки можливі, але вони мають бути передбачені законом або установчими документами.
Що каже статут КП «Бердянський центральний ринок»? Пункт 3.4 – чітко й недвозначно: підприємство не відповідає за зобов’язаннями власника, а власник не відповідає за зобов’язаннями підприємства. Жодних винятків.
Друге: військова адміністрація – це не власник підприємства. Це тимчасовий державний орган, створений на період воєнного стану відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Вона виконує повноваження міської ради, але не стає правонаступником у всіх майнових відносинах. І точно не перетворюється на «гаманця» для покриття будь-яких боргів комунальних підприємств.
Колегія суддів окремо підкреслила: саме по собі перебування населеного пункту під окупацією не звільняє роботодавця від обов’язку платити зарплату, але й не створює автоматичного обов’язку для військової адміністрації розраховуватися замість нього.
Третє: Верховний Суд нагадав про субсидіарну відповідальність. Вона може настати для органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства лише в одному випадку – якщо доведено, що банкрутство підприємства спричинене саме діями засновника. Така позиція була сформульована Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду ще у травні 2020 року у справі № 711/3288/17. У нашому випадку цього ніхто не доводив, та й сама заява будувалася на іншій підставі.
Ключова помилка попередніх судів
Суди першої та апеляційної інстанцій зробили те, що з погляду людської справедливості виглядає правильно, але з юридичної точки зору – неприпустимо. Вони фактично ототожнили військову адміністрацію з власником майна комунального підприємства. А це різні речі.
Військова адміністрація не є правонаступником Бердянської міської ради у значенні повного переходу всіх прав та обов’язків. Вона – тимчасовий орган, який здійснює владні повноваження ради на період дії воєнного стану. Це прямо передбачено статтею 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Крім того, варто зауважити: діяльність КП «Бердянський центральний ринок» як юридичної особи не припинена. Підприємство існує, просто не функціонує через окупацію. Допоки воно не ліквідоване – борги залишаються за ним.
Що це означає для схожих ситуацій
Постанова Верховного Суду у цій справі – важливий сигнал. Зараз багато комунальних підприємств опинилися в аналогічному становищі: окуповані території, припинення діяльності, неможливість виконувати фінансові зобов’язання. І спокуса «перекласти» борги на військову адміністрацію чи орган місцевого самоврядування виникає часто.
Але суд чітко сказав: заміна боржника у виконавчому провадженні – це не спосіб знайти «крайнього» з грошима. Процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 Цивільного процесуального кодексу України, можливе лише тоді, коли справді відбувся перехід матеріальних прав і обов’язків від однієї особи до іншої. А тут такого переходу немає.
До речі, схожий висновок Верховний Суд зробив і в іншій справі – № 337/4651/23, де у серпні 2025 року також підтвердив: окупація не звільняє роботодавця від обов’язків, але й не перекладає їх на інших осіб без законних підстав.
Працівник у цій справі, чесно кажучи, опинився у складній ситуації. Рішення суду є, а реального механізму отримати гроші – поки що немає. Але вихід тут лежить не в площині заміни боржника, а в інших правових інструментах. Можливо – у фіксації збитків від збройної агресії з подальшим зверненням до міжнародних компенсаційних механізмів. Або в очікуванні деокупації та відновленні виконавчого провадження.
Головне, що варто запам’ятати з цієї постанови: навіть найблагородніша мета – стягнути зароблене – не може досягатися через юридично некоректну заміну сторони у виконавчому провадженні. Комунальне підприємство і його засновник – різні суб’єкти відповідальності. І це правило не змінюється навіть під час війни.
