Президент Зеленський остаточно вивів російську мову з-під дії європейських правил захисту, підписавши закон №4699-IX. Це не просто формальність – документ чекав на підпис понад пів року і тепер ставить жирну юридичну крапку в питанні, яке багатьом здавалося очевидним ще з 2014-го. Але давайте розберемося, що саме змінилося і чому це справді важливо для мовного простору країни.
Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук повідомив про підпис 12 червня, наголосивши на справедливості такого кроку. Справді, мова держави-агресора не може користуватися тими самими інструментами захисту, які європейська спільнота створила для порятунку вразливих і зникаючих мов. Це рішення, за словами спікера, про гідність і мовну безпеку України.
Про яку саме Хартію йдеться? Європейська хартія регіональних або міноритарних мов задумувалася як механізм підтримки мов корінних народів і національних спільнот, якими говорить невелика кількість людей. Її мета – зберегти культурне різноманіття там, де є реальна загроза зникнення мови. Держави, які приєднувалися до Хартії, самостійно визначали перелік таких мов на своїй території.
І ось тут крилася давня проблема. Свого часу Україна включила до цього переліку російську мову. З погляду здорового глузду це виглядало щонайменше дивно: російська – одна з найпоширеніших мов світу з сотнями мільйонів носіїв, потужною літературною традицією, кінематографом і державною підтримкою на найвищому рівні в самій Росії. Вона ніколи не належала до зникаючих, не потребувала захисту, а тим більше – з боку України. Колишній підхід був радше політичним компромісом, аніж відображенням реального стану справ.
Новий закон уточнює переклад Хартії та вилучає з ратифікаційного документа російську мову. Крім того, звідти прибрали згадку про так звану молдавську мову, яка фактично не існує як окрема лінгвістична одиниця – йдеться про штучне радянське утворення, покликане розмити румунську ідентичність. Тобто наводиться лад одразу в кількох мовних питаннях.
Чому ж цей закон чекав на президентський підпис понад пів року? Верховна Рада ухвалила його ще на початку грудня 2025 року, після тривалого процесу обговорень. Така пауза могла бути пов’язана з додатковим юридичним аналізом, адже будь-які зміни до міжнародних зобов’язань потребують вивіреного підходу. Утім, результат логічний: виконання європейських правил не може створювати лазівки для продовження імперського впливу.
А тепер важливе уточнення. Вилучення російської мови з-під дії Хартії не означає її заборони. І це ключовий момент, який часто плутають у публічних дискусіях. Громадяни України, які спілкуються російською в побуті, й надалі можуть це робити. Не йдеться про обмеження приватного спілкування, літератури чи медіа в межах чинного законодавства. Закон лише скасовує обов’язок держави витрачати ресурси на підтримку і просування російської як міноритарної мови – тобто вона перестає бути об’єктом спеціальних заходів захисту за європейськими стандартами.
Спікер Стефанчук окремо підкреслив, що Україна глибоко поважає мовне та культурне різноманіття. Проте мала усунути саму можливість для російського імперського впливу через юридичні механізми, які початково задумувалися для геть інших цілей. І справді, важко уявити, щоби країна, яка веде повномасштабну війну на знищення, водночас фінансувала збереження мови агресора за програмами для корінних народів.
У контексті європейської інтеграції України це рішення виглядає цілком органічним. Воно не суперечить духу Хартії, а навпаки – приводить її застосування у відповідність до реального стану речей. Адже документ створювався не для мов-гігантів, а для справді вразливих спільнот, які потребують підтримки перед загрозою асиміляції.
Цікаво, що дискусія навколо цього питання точилася роками. Багато експертів у галузі мовної політики вказували на абсурдність ситуації, коли російську трактували через призму захисту прав меншин. З формального боку, носіїв російської в Україні справді багато, але це не перетворює її на міноритарну мову в розумінні Хартії – надто потужний за нею державний апарат сусідньої країни.
Тепер Україна чітко розмежовує: мови корінних народів і національних спільнот отримують усі передбачені механізми підтримки, а російська залишається виключно в площині приватного вибору громадян. Без державних зобов’язань щодо її просування, без додаткових гарантій, створених для тих, хто справді потребує допомоги.
Це та ситуація, коли юридичний акт наводить лад у царині здорового глузду. Документ, якого чекали понад пів року, нарешті набув чинності. Те, що здавалося очевидним на рівні логіки, закріплено на рівні закону.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
