Що таке злочинний вплив і як його доводять у суді – питання, яке викликає чимало дискусій серед юристів. Верховний Суд нещодавно розглянув резонансну справу, де засуджений отримав вісім років позбавлення волі одразу за кількома статтями Кримінального кодексу України: крадіжки, незаконне заволодіння автомобілем і – що найцікавіше – умисне встановлення та поширення злочинного впливу. Давайте розберемося, як працює ця норма на практиці.
Що сталося
Уявіть собі Кам’янець-Подільський, 2021-2022 роки. Чоловік із кримінальним минулим, якого в певних колах знають під прізвиськом, повертається з місць позбавлення волі. Далі – серія подій, які зрештою стали предметом розгляду аж у Верховному Суді.
Спочатку – гараж потерпілого, з якого в грудні 2021 року зникла сила-силенна автомобільного обладнання: магнітоли, фари, лінзи, інструменти, навіть наручний годинник. Загальна вартість – понад 50 тисяч гривень. Проникнення відбулося шляхом віджиму пластикових дверей – класика.
Потім – крадіжка передніх фар із Volvo XC 60 просто з двору будинку. Демонтували акуратно, спеціальним знаряддям.
І нарешті – історія з Toyota Corolla. Тут уже не просто крадіжка. За версією слідства, обвинувачений вдарив потерпілого, забрав ключі, свідоцтво про реєстрацію, а згодом і сам автомобіль. Машину намагалися продати через третіх осіб.
Але найцікавіше – це четвертий епізод. Йдеться про системну діяльність: «смотрящий» за містом, збір коштів до «общака», «грів» для ув’язнених, вирішення конфліктів за поняттями, контроль за збутом наркотиків на території. Саме це органи досудового розслідування кваліфікували як умисне встановлення та поширення злочинного впливу – ч. 1 ст. 255-1 КК.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Кам’янець-Подільський міськрайонний суд визнав чоловіка винуватим за всіма епізодами. За сукупністю злочинів – вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна, крім житла. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
В основу вироку лягли десятки доказів: протоколи оглядів місця події, обшуків, впізнання речей, висновки експертиз (товарознавчих, автотоварознавчих, комп’ютерно-технічної, лінгвістичної, психологічної), матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, показання свідків і потерпілих.
На чому наполягав захист
Захисник подав касаційну скаргу, і треба визнати – аргументи були серйозні. Я б виділив кілька ключових напрямків.
Перше – недопустимість доказів. Захист стверджував, що в протоколах оглядів та обшуків не зазначено технічних характеристик фотокамер, їхніх заводських номерів, характеристик носіїв інформації. Це, на думку адвоката, порушувало ст. 104, 107 Кримінального процесуального кодексу України.
Друге – відсутність ухвал слідчого судді на проникнення до житла при деяких слідчих діях. А якщо немає належної процесуальної підстави – всі зібрані докази перетворюються на «плоди отруєного дерева».
Третє – щодо ст. 255-1 КК. Тут аргументація була, мабуть, найглибшою. Захист наполягав: кримінальна відповідальність має наставати за конкретне діяння, а не за статус. Саме формулювання «завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям» надто розмите, оціночне, і це породжує правову невизначеність. До того ж, немає жодних документів, які б підтверджували набуття особою статусу в злочинному середовищі – це ж не диплом видають.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду залишила вирок і ухвалу без змін. І ось на що варто звернути увагу.
Щодо технічних характеристик засобів фіксації – Суд послався на свою усталену практику. Незазначення серійного номеру камери не є підставою для визнання протоколу недопустимим, якщо сам факт застосування технічного засобу зафіксований, а учасники не висловлювали зауважень. Критично важливим є інформаційний зміст протоколу, а не технічні деталі пристрою, яким цей зміст зафіксовано.
Стосовно проникнення до житла – матеріали справи підтвердили, що огляди проводилися або за добровільної згоди власників, або на підставі ухвал слідчих суддів. Обшук автомобіля Volkswagen Touareg провели на території спецмайданчика, після чого двері опечатали.
Ключовий момент – ст. 255-1 КК. Верховний Суд чітко зазначив: ця норма передбачає відповідальність саме за діяння, а не за сам факт перебування в певному статусі. Йдеться про конкретні дії: координацію злочинної діяльності, розподіл коштів, встановлення правил поведінки, вирішення конфліктів у злочинному середовищі. І ці дії мають бути доведені за стандартом «поза розумним сумнівом».
У цій справі доказами слугували: протоколи НСРД із записами розмов, де засуджений дає вказівки, розподіляє кошти, демонструє контроль над іншими; лінгвістична експертиза, яка виявила в його мовленні імперативні конструкції та категоричні твердження, характерні для лідера в злочинній ієрархії; психологічна експертиза, що підтвердила здатність керувати діями інших; показання свідків, які сприймали засудженого як авторитета і діяли під його впливом.
Іншими словами, Суд не обмежився констатацією «він – бродяга». Було встановлено конкретні факти: вимагання 700 доларів за «дозвіл» на торгівлю наркотиками, отримання 300 доларів за вирішення конфлікту з автомобілем, повторна вимога 400 доларів із погрозами, ще 10 000 гривень від тієї ж особи. Це вже не статус – це діяння.
Цікаво, що Верховний Суд відкинув і аргумент про неможливість документального підтвердження статусу. Суд зазначив: наявність в особи статусу підвищеного злочинного впливу суд пізнає так само, як і будь-які інші факти об’єктивної дійсності – через дослідження доказів. Злочинне середовище з його термінологією, правилами й ієрархією – це реальне явище, яке можна і потрібно вивчати, не відмовляючись від специфічної лексики, якою послуговуються його представники.
Чесно кажучи, такий підхід виглядає виваженим. Просто оголосити особу «суб’єктом злочинного впливу» недостатньо – потрібна сукупність доказів. Але й відкидати всю конструкцію ст. 255-1 КК через те, що в злочинному світі не видають посвідчень, Суд не став.
Практичне значення
Ця постанова корисна для розуміння того, як саме формується доказова база у справах про злочинний вплив. Негласні слідчі (розшукові) дії, лінгвістична та психологічна експертизи, показання свідків, аналіз телефонних розмов – усе це разом створює об’ємну картину. Жоден окремий доказ не був би достатнім, але в сукупності вони переконують.
Крім того, Суд вкотре підтвердив: технічні недоліки в оформленні протоколів (на кшталт незазначення моделі фотокамери) не роблять доказ автоматично недопустимим. Має значення суть зафіксованого, а не серійний номер пристрою, яким цю суть зафіксували.
І головне – справа демонструє, як працює принцип оцінки доказів у їх сукупності. Кожен окремо взятий протокол, висновок чи показання міг би здатися недостатнім. Але коли вони вишиковуються в логічний ланцюжок, де одне підтверджує інше, а всі разом виключають альтернативні версії – з’являється те саме «поза розумним сумнівом», якого вимагає Кримінальний процесуальний кодекс України.
Схоже, стандарти доказування у справах про злочинний вплив поступово набувають чітких обрисів, і ця постанова – ще одна цеглинка в тому фундаменті.
