Зупинення провадження у справі – це тимчасове припинення всіх процесуальних дій, і на перший погляд звучить воно досить нешкідливо. Ну подумаєш, пауза на кілька місяців. Але коли за цією паузою ховається перспектива заморозити справу на роки – тут уже пахне порушенням права на справедливий суд. Саме така ситуація склалася у справі № 910/15593/25, де Верховний Суд 8 липня 2026 року поставив крапку в суперечці про те, чи мав апеляційний суд право зупиняти провадження.
Давайте розберемо цю історію детальніше, бо в ній – ключ до розуміння того, коли зупинення провадження у справі є законним, а коли – ні.
Про що взагалі спір
Фізична особа-підприємець Кравченко Микола Васильович подав позов до державного ПАТ АБ «Укргазбанк». Суть вимоги – стягнути з банку майже три мільйони гривень. Ці гроші підприємець заплатив банку ще у 2017 році за договором про відступлення права вимоги за кредитним договором. Але потім цей самий договір визнали недійсним у межах іншої справи – № 916/2458/18. Логіка позивача проста: раз договір недійсний, то й гроші, сплачені за ним, мають повернутися назад.
Господарський суд міста Києва погодився. 25 лютого 2026 року він задовольнив позов повністю і зобов’язав банк повернути підприємцю 2 921 849,08 грн. Заодно суд першої інстанції застосував двосторонню реституцію – тобто зобов’язав обидві сторони повернути одна одній усе, що вони отримали за недійсним правочином. Підприємець мав повернути банку оригінали кредитних документів, договорів іпотеки, технічних паспортів – а банк, відповідно, гроші.
Здавалося б, усе логічно. Але банк подав апеляційну скаргу.
Хитрість із зупиненням
Разом з апеляційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк» заявив клопотання про зупинення провадження. Мовляв, є ще одна справа – № 916/2458/18(916/639/26), в якій банк судиться з низкою компаній та арбітражним керуючим про визнання недійсними результатів аукціонів і визнання права іпотекодержателя. І от без вирішення тієї справи, казав банк, розглядати апеляцію в цій – об’єктивно неможливо.
Апеляційний суд із цим погодився. В ухвалі від 7 травня 2026 року він зазначив: оскільки рішенням першої інстанції застосовано двосторонню реституцію, а в паралельній справі вирішується доля права іпотекодержателя на конкретні об’єкти нерухомості, то це створює об’єктивну неможливість розгляду. Провадження зупинили до набрання законної сили рішенням у справі № 916/2458/18(916/639/26).
І от тут – ключовий момент. Бо далі у гру вступив Верховний Суд.
Що сказав Верховний Суд
ФОП Кравченко подав касаційну скаргу, і колегія суддів Касаційного господарського суду її задовольнила. Ухвалу апеляції скасували, а справу направили для продовження розгляду.
Чому? Бо апеляційний суд, за висновком Верховного Суду, порушив пункт 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. І ось тут варто зупинитися детальніше, бо ця норма – справжній камінь спотикання для багатьох судів.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов’язаний зупинити провадження, якщо існує об’єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої. Але – і це «але» тут вирішальне – суд не може посилатися на об’єктивну неможливість, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.
Тобто сам факт існування паралельної справи ще нічого не означає. Суд має довести: я не можу розглянути цю справу без рішення у тій, іншій. І не просто сказати «не можу», а пояснити чому – через обмеження юрисдикції, через неможливість самостійно встановити певні факти, через якісь інші об’єктивні перешкоди.
Колегія суддів чітко зазначила: апеляційний суд жодним чином не мотивував, чому він не може самостійно перевірити законність рішення першої інстанції на підставі тих доказів, які вже є у справі. Не пояснив, у чому саме обмеженість його юрисдикції чи предмета позову. Просто сказав «є інша справа» – і поставив усе на паузу. А це, погодьтеся, зовсім інший рівень аргументації.
До речі, про реституцію. Це слово звучить складно, але суть проста: коли правочин визнають недійсним, кожна сторона повертає іншій усе, що за ним отримала. У нашому випадку – банк повертає гроші, підприємець повертає документи. Жодного майна, жодної іпотеки – тільки папери і гроші. То до чого тут спір про право іпотекодержателя? Логічний зв’язок, м’яко кажучи, неочевидний.
Коли зупинення провадження у справі стає проблемою
Чесно кажучи, саме такі ситуації трапляються частіше, ніж хотілося б. Суд отримує клопотання про зупинення провадження у справі, дивиться – о, є якась пов’язана справа, і зупиняє. Начебто діє за буквою закону. Але забуває про його дух.
Верховний Суд нагадав базову річ: зупинення провадження – це не інструмент для затягування процесу. Це вимушений захід, який застосовується лише тоді, коли без нього справді ніяк. У постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 1 березня 2024 року (справа № 910/17615/20) сформульовано три принципи, які варто знати кожному, хто бере участь у господарських спорах.
По-перше, провадження зупиняють лише за наявності беззаперечних підстав – не припущень і не «про всяк випадок». По-друге, під неможливістю розгляду розуміють ситуацію, коли суд не може самостійно встановити обставини через обмеженість юрисдикції, предмета позову чи інші подібні причини. І по-третє, обов’язкова пов’язаність справ означає, що факти з іншої справи мають преюдиційне значення – тобто без них рішення ухвалити неможливо.
У ситуації з Кравченком жодного з цих критеріїв не було. Апеляційний суд цілком міг перевірити, чи правильно перша інстанція застосувала реституцію, чи достатньо доказів для стягнення грошей, чи обґрунтоване саме рішення. Для цього йому не потрібно було чекати на вердикт у справі про іпотеку.
Чому це рішення важливе для всіх
Постанова Верховного Суду у справі № 910/15593/25 – це сигнал для всіх судів: не можна зупиняти провадження «про всяк випадок». Потрібні реальні, обґрунтовані підстави. Інакше це пряме порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує кожному розгляд справи впродовж розумного строку.
Верховний Суд прямо вказав, що необґрунтоване зупинення призводить до затягування строків і перебування учасників процесу в стані невизначеності. А це той самий стан, який Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав порушенням Конвенції у справах проти України.
Тут важливий момент: суд касаційної інстанції не просто скасував ухвалу, а звернув увагу на те, що апеляційний суд навіть не спробував аргументувати, чому зібрані докази не дозволяють йому розглянути справу. А це – пряма вимога того самого пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, Верховний Суд підкреслив: сама по собі взаємопов’язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду. Незалежно від результату розгляду справи № 916/2458/18(916/639/26) апеляційний суд мав достатньо правових підстав для вирішення спору по суті. Іншими словами: хочеш зупинити провадження – доведи, що без цього ніяк. Не можеш довести – розглядай справу.
Практичний урок із цієї історії простий. Коли ви стикаєтеся з клопотанням про зупинення провадження у справі – чи то з боку опонента, чи то з ініціативи суду – завжди ставте одне запитання: які саме обставини цей суд не може встановити самостійно? Якщо чіткої відповіді немає – є всі підстави посилатися на правову позицію Верховного Суду, викладену у справі № 910/15593/25 від 8 липня 2026 року. А вона звучить однозначно: без реальної неможливості розгляду – зупиняти не можна.
