Звільнення з військової служби після закінчення контракту, укладеного під час військового стану, – тема, яка зачіпає тисячі військовослужбовців. Коли строк контракту добігає кінця, а бажання служити далі немає, чи може командування в односторонньому порядку продовжити його дію? Саме це питання постало перед Волинським окружним адміністративним судом у справі №140/5567/26. Рішення, ухвалене 1 вересня 2026 року, розставляє чіткі акценти: мовчання військовослужбовця – це не згода, а примусове продовження служби суперечить закону.
Давайте розберемося, що сталося і чому ця справа важлива для кожного, хто підписав контракт під час воєнного стану.
Суть конфлікту: три роки, які не хотіли продовжувати
27 вересня 2022 року військовослужбовець (у рішенні – ОСОБА_1) уклав контракт про проходження служби в Державній прикордонній службі України на посадах сержантського і старшинського складу. Строк – три роки, тобто до 26 вересня 2025 року. Контракт був строковим, і це прямо зафіксовано в його тексті.
Після завершення цього строку військовослужбовець не подав рапорту про бажання продовжити службу. Не було ані письмової, ані усної згоди на новий контракт. Але командування вирішило інакше: наказом від 26 вересня 2025 року №1060-ОС дію контракту продовжили понад встановлені строки – на період воєнного стану.
І тут ключовий момент: продовження відбулося в односторонньому порядку, без з’ясування волі самого військовослужбовця. Коли ж у квітні 2026 року він подав рапорт про звільнення, відповідь була короткою – «відмовити, бо строк подання рапорту пропущено».
Тобто логіка командування виглядала так: не повідомив заздалегідь про небажання служити – отже, контракт автоматично продовжується. Чи законний такий підхід? Суд відповів однозначно – ні.
Що каже закон: підпункт «ж» як нова підстава для звільнення
Після 18 травня 2024 року, коли набрав чинності Закон України №3633-ІХ, у статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII) з’явився підпункт «ж» пункту 3 частини п’ятої. Ним передбачено, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, – за умови, що він не висловив бажання продовжувати службу.
Суд чітко окреслив три умови, за яких це право виникає:
– контракт укладено під час дії воєнного стану;
– строк такого контракту закінчився;
– військовослужбовець не хоче продовжувати службу.
У розглянутій справі всі три умови були наявні. Контракт укладено 27 вересня 2022 року – воєнний стан тоді вже діяв. Строк сплив 26 вересня 2025 року. Бажання продовжувати службу військовослужбовець не висловлював – ані вчасно, ані згодом. І це принципово.
Пастка «мовчазної згоди»: чому аргумент командування не спрацював
Відповідач наполягав: раз військовослужбовець не подав рапорт про звільнення до закінчення строку контракту, то дія контракту правомірно продовжена. Мовляв, мовчання – знак згоди.
Суд із таким тлумаченням не погодився. І ось чому.
По-перше, пункт 35 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (затвердженого Указом Президента №1115/2009) вимагає від військовослужбовця подавати рапорт лише в одному випадку – коли він хоче укласти новий контракт. Тобто рапорт потрібен для продовження служби, а не для її припинення.
По-друге, пункт 39 цього ж Положення зобов’язує: якщо військовослужбовець своєчасно не виявив бажання укласти новий контракт – його звільняють. Не продовжують контракт автоматично, не шукають обхідних шляхів, а саме звільняють. Єдиний виняток – випадки, прямо передбачені пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-XII.
Крім того, сам контракт містив пункт 4, згідно з яким будь-які зміни та доповнення до нього вносяться лише за згодою сторін у письмовій формі. Односторонній наказ про продовження – це не зміна за згодою сторін.
Свобода волі проти адміністративного примусу
У рішенні суду є думка, яка заслуговує на окрему увагу. Відносини у публічній сфері не можуть бути стабільними під примусом суб’єкта владних повноважень та проти волі особи. Якщо закон дає військовослужбовцю право вибору – продовжувати службу чи ні, – ніхто не може ухвалювати це рішення замість нього.
Відповідач не надав жодних доказів того, що позивач колись висловлював бажання укласти новий контракт. Не було ані рапорту, ані письмової згоди, ані навіть усного підтвердження. Наказ №1060-ОС від 26 вересня 2025 року спирався виключно на внутрішні розпорядчі документи – лист Адміністрації Держприкордонслужби та Указ Президента про воєнний стан. Але жоден із цих актів не скасовує права військовослужбовця на звільнення з військової служби після закінчення контракту.
Суд прямо вказав: відсутність рапорту за три місяці до завершення строку контракту не є мовчазною згодою на продовження служби. Строк для повідомлення про небажання продовжувати службу взагалі не встановлений законодавством. А вимоги пункту 35 Положення №1115/2009 стосуються виключно ситуації, коли військовослужбовець хоче залишитися – тоді він має подати рапорт за три місяці.
Що вирішив суд і чому це прецедентно
Волинський окружний адміністративний суд визнав бездіяльність військової частини протиправною. Крім того, скориставшись правом виходу за межі позовних вимог (частина друга статті 9 КАС України), суд визнав протиправним і скасував пункт 4 наказу №1060-ОС – саме той, яким контракт позивача було продовжено понад встановлені строки.
Військову частину зобов’язали ухвалити рішення про звільнення позивача на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону №2232-XII. Тобто саме тому, що контракт, укладений під час воєнного стану, закінчився, а бажання продовжувати службу військовослужбовець не висловив.
Це рішення варто взяти до уваги всім, хто опинився у схожій ситуації. Якщо ваш контракт завершився, а командування відмовляється оформлювати звільнення з військової служби після закінчення контракту, посилаючись на воєнний стан чи пропущені строки подання рапорту, – позиція суду тепер чітко окреслена. Мовчання не є згодою. Примусове продовження контракту суперечить закону. А підпункт «ж» працює саме для того, щоб дати військовослужбовцю реальне право вибору – навіть у період дії воєнного стану.
