Звільнення з військової служби за сімейними обставинами – підстава, якою військовослужбовці нерідко намагаються скористатися під час воєнного стану. І не завжди успішно. Особливо коли військова частина формально підходить до оцінки поданих документів і відмовляє, посилаючись на сумнівні аргументи. Саме така ситуація стала предметом розгляду в адміністративній справі № 440/10707/25, і суд у ній розставив важливі акценти.
Давайте розберемо цю історію детально.
Що каже закон
Підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Під час воєнного стану діє особливий порядок, і можливостей звільнитися значно менше, ніж у мирний час.
Втім, закон передбачає винятки. Один із них – сімейні обставини. Зокрема, підпункт «г» пункту 3 частини п’ятої статті 26 цього Закону дозволяє звільнитися військовослужбовцю, якому необхідно здійснювати постійний догляд за одним зі своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), якщо така особа має інвалідність I чи II групи.
Але є важлива умова: мають бути відсутні інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення цієї особи. Або ж такі родичі є, але вони самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи лікарсько-консультативної комісії. Власне, навколо цієї умови і розгорівся спір.
Про що конкретно сперечалися
Старший лейтенант медичної служби проходив військову службу за контрактом. Його мати – особа з інвалідністю I «Б» групи безстроково. Згідно з довідкою МСЕК, вона потребує постійної сторонньої допомоги. Іншими словами, жінка не здатна самостійно обслуговувати себе у побуті.
У липні 2025 року офіцер подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. До рапорту додав повний пакет документів: акт обстеження сімейного стану, затверджений ТЦК, копію свідоцтва про народження, довідку МСЕК про інвалідність матері, довідку про зареєстрованих осіб (з якої видно, що разом із матір’ю проживає лише він), пенсійне посвідчення.
Здавалося б, усе очевидно. Мати потребує догляду, інших осіб, які могли б його здійснювати, за місцем проживання немає. Проте командування відмовило.
У чому була логіка відмови
Військова частина пояснила свою позицію просто: у матері позивача є чоловік – батько самого військовослужбовця. Формально це родич першого ступеня споріднення. А раз він є, то нібито відсутня умова про «відсутність інших членів сім’ї», передбачена законом. Отже, підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами немає.
Крім того, відповідач зауважив, що у довідці МСЕК матері вказано «потребує постійної сторонньої допомоги», а це, мовляв, не тотожно поняттю «постійний догляд», яке вживається у Законі України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Чесно кажучи, обидва аргументи викликають подив. І ось чому.
Чому аргументи військової частини не витримали критики
Почнемо з батька. Так, він справді є. Але йому 90 років. Він пенсіонер і непрацездатна особа. Його місце проживання на момент розгляду рапорту було невідоме – це зафіксовано в акті обстеження сімейного стану. Шлюб із матір’ю позивача розірвано ще у 2002 році. Спільного побуту вони не ведуть, разом не проживають.
Ключове питання: чи може така особа реально здійснювати постійний догляд за людиною з інвалідністю I групи? Очевидно, що ні. І суд це підкреслив.
Тут важливий момент. Верховний Суд у своїй практиці – зокрема, у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 – уже роз’яснював: «відсутність інших членів сім’ї» означає реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд. Якщо ж родич юридично існує, але об’єктивно не може доглядати – через вік, стан здоров’я, перебування у полоні, відбування покарання чи проходження військової служби – він вважається відсутнім у розумінні закону.
Саме формальний підхід військової частини – «батько є в документах, значить, хай доглядає» – і став причиною скасування відмови.
Тепер щодо «допомоги» і «догляду». Колегія суддів апеляційного суду зазначила: для осіб з I групою інвалідності немає принципової різниці між цими поняттями. I група – це найважчий ступінь втрати здоров’я. Людина не здатна до самообслуговування і повністю залежна від сторонніх. У такому випадку «допомога» і є «доглядом». Намагання розмежувати ці терміни – не більше ніж юридична казуїстика.
Що вирішив суд
Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 01 липня 2026 року у справі № 440/10707/25 залишив без змін рішення суду першої інстанції. Суд визнав мотиви відмови протиправними та зобов’язав військову частину повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Апеляційний суд наголосив: рішення суб’єкта владних повноважень має ґрунтуватися на всебічній оцінці всіх обставин, а не на поверхневих висновках. Якщо закон вимагає встановити реальну можливість інших родичів здійснювати догляд – командування зобов’язане це перевірити. Просто вказати на наявність батька у свідоцтві про народження – недостатньо.
Крім того, суд звернув увагу, що комісія ТЦК в акті обстеження прямо зафіксувала неможливість встановити наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд. Тобто навіть орган, уповноважений проводити таку перевірку, не знайшов нікого, хто міг би реально допомогти матері військовослужбовця.
Чому ця справа показова
Передусім варто розуміти: звільнення з військової служби за сімейними обставинами під час воєнного стану – це не автоматичний процес. Потрібно довести сукупність умов: наявність інвалідності у батьків, потребу в постійному догляді та – головне – реальну відсутність інших осіб, які можуть цей догляд забезпечити.
Але й командування не має права відмовляти лише на підставі формальних записів у документах. Якщо 90-річний батько, місце проживання якого невідоме, розглядається як «особа, що може здійснювати догляд» – це абсурд. І суд це підтвердив.
Практика Верховного Суду, на яку послався апеляційний суд, чітко орієнтує: дивитися треба на реальний стан речей, а не на паперову наявність родичів. Це стосується і ситуацій, коли потенційний доглядальник сам є військовослужбовцем, перебуває за кордоном, має важке захворювання або з інших об’єктивних причин не може виконувати функції догляду.
Окремо варто зазначити, що рішення у справі № 440/10707/25 не підлягає касаційному оскарженню і набрало законної сили з моменту ухвалення – 01 липня 2026 року.
Отже, якщо ви опинилися в подібній ситуації – пам’ятайте: формальна відмова з посиланням на родича, який фактично не може здійснювати догляд, є незаконною. І судова практика це підтверджує.
