Кадрова політика Зеленського нагадує затяжну паузу: Верховна Рада досі не отримала президентських подань на ключових міністрів. Минув місяць після гучної відставки уряду, а депутати сидять без порядку денного, наче пасажири на вокзалі, яким не оголошують рейс. У сесійній залі нервово жартують, що «коаліція чекає, а Банкова мовчить». Ситуація справді незвичайна — парламенту просто немає за що голосувати.
Давайте розберемося, чому так стається і які правові механізми тут задіяні.
Що каже закон про призначення міністрів
Тут важливий момент: Конституція чітко розділяє ролі. Більшість членів Кабінету Міністрів призначає Верховна Рада за поданням прем’єр-міністра. Але є два винятки — міністр оборони та міністр закордонних справ. Їхні кандидатури вносить особисто Президент (стаття 114 Конституції). Саме цих подань парламент і чекає вже понад чотири тижні.
Тобто формально спікер не може просто поставити питання в порядок денний — спочатку має з’явитися офіційний лист із Банкової. А його немає. І чим довше триває тиша, тим більше питань виникає до всієї кадрової політики Зеленського.
Депутати від «Слуги народу» пошепки визнають: вони не знають, чи будуть це нові обличчя, чи добре знайомі прізвища. Прогнозувати неможливо, а публічних сигналів обмаль.
Чому Банкова не поспішає
Уявіть собі чергу в кабінет лікаря, де реєстратура мовчить, а пацієнти намагаються вгадати, кого викличуть наступним. Так почувається тепер і Верховна Рада. Причин для затримки називають кілька.
По-перше, кадрові рішення такого рівня — це завжди торг. Посади міністрів оборони та закордонних справ мають величезну вагу і внутрішню, і міжнародну. Їх не роздають «просто так». Офіс Президента, вочевидь, шукає баланс між різними групами впливу — і це потребує часу.
По-друге, у самій фракції «Слуга народу» немає єдиної думки, кого підтримати. Частина депутатів зізнається: вони навіть не отримували неофіційних натяків. І це для них тривожний дзвіночок. Бо якщо Банкова не радиться навіть зі своїми, значить, рішення ухвалюють десь в іншому місці.
А тепер найцікавіше.
«Тіньова група» і кадрова кухня
У владних коридорах дедалі частіше звучить словосполучення «тіньова група». Це неформальне коло людей, які, за словами наших співрозмовників в уряді, мають прямий вплив на кадрову політику Зеленського.
Хто саме входить до цієї групи — достеменно не відомо. Але джерела вказують на радників, які не займають офіційних посад, однак фільтрують кандидатів ще до того, як прізвища потрапляють на стіл Президента. Їхня роль нагадує невидимих редакторів, які викреслюють одних і додають інших навіть без публічних обговорень.
Коли такі рішення ухвалюють без прозорості, важко уникнути враження, що справжній відбір відбувається не в сесійній залі й навіть не на Банковій, а в закритих переговорних кімнатах. Чи це ефективно для держави? Питання риторичне.
Невизначеність як інструмент
Кілька депутатів-«слуг» зізналися нам непублічно: їм здається, що така невизначеність вигідна Банковій. І ось чому.
Коли міністерські крісла порожні, обов’язки виконують тимчасові особи — заступники або в.о. міністрів. Така конструкція зручна. Тимчасово виконуючий обов’язки не має повної політичної ваги, обережніший і змушений частіше озиратися на Офіс Президента. По суті, це керована нестабільність.
Другий бонус для Банкової — відсутність відповідальності. Поки немає повноцінного міністра, немає й того, з кого можна спитати за провали. А отже, і Президент уникає прямих асоціацій із конкретними проблемами у сфері оборони чи дипломатії.
І нарешті, третій фактор: час. Чим довше затягується процес, тим більше простору для маневру, неофіційних домовленостей та, можливо, навіть зміни конфігурації коаліції. Деякі нардепи припускають, що кадрова пауза — це частина ширшої політичної стратегії, яку на Банковій ще до кінця не сформували.
Що думають у Верховній Раді
На кулуарних розмовах настрій неоднозначний. Одні кажуть: «Ну почекаємо ще, навіщо поспішати». Інші нервують через те, що парламент нагадує декорацію. Мовляв, поки Рада чекає подань, ухвалювати важливі закони теж складно — кадрова невизначеність гальмує інші рішення.
Юристи нагадують просту річ: поки міністерства очолюють тимчасові виконувачі, будь-які підписані ними документи можна буде поставити під сумнів. Особливо це критично для міжнародних угод та оборонних контрактів. Тобто мовчанка Банкової — це не лише політична гра, а й потенційна юридична вразливість.
Крім того, затягування з призначеннями суперечить принципу безперервності влади. Кабінет Міністрів має працювати в повному складі, аби державний механізм не давав збоїв. Тому депутати сподіваються, що вакуум протриває недовго — навіть якщо це комусь вигідно.
Скоро все вирішиться — чи знову пауза?
Парламентські експерти нагадують: формально строків для внесення президентських подань не існує. Ані Конституція, ані закон «Про Кабінет Міністрів» не зобов’язують Президента подавати кандидатури за чітким графіком. Це політичне право, а не обов’язок із дедлайном. Тож поки Банкова зберігає мовчання, парламент залишається заручником очікування.
Проте довго так тривати не може. Міжнародні партнери вже звертають увагу на кадрову політику Зеленського, а дипломатичні кола воліють працювати з легітимними міністрами, а не з тимчасовими фігурами. До того ж восени стартує новий політичний сезон, де відсутність ключових міністрів точно не зіграє на руку.
Поки що запитання залишаються відкритими. Чи готує Офіс Президента компромісну кандидатуру, чи просто вичікує слушний момент? Чи справді існує «тіньова група», яка контролює все, чи це просто зручна легенда для пояснення безладу? Відповіді на ці питання ми отримаємо лише тоді, коли Банкова нарешті порушить мовчанку. А до того моменту Верховна Рада продовжить чекати — без подань, без порядку денного і з відчуттям, що важливі рішення ухвалюють десь за лаштунками.
