Службова недбалість – це не просто неуважність чи робоча помилка. У кримінальному праві це повноцінний злочин, за який передбачене реальне покарання аж до позбавлення волі. І межа між звичайним прорахунком та кримінально караним діянням іноді тонша, ніж здається.
Саме на цьому рубежі опинився начальник Управління Держкомзему у Тернопільському районі, справа якого нещодавно пройшла через касаційний фільтр Верховного Суду. Йдеться про справу № 607/3150/14-к, де посадовця визнали винним за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України – службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки.
Давайте розберемося, що саме сталося, чому суди трьох інстанцій визнали провину доведеною і які уроки з цієї історії варто винести кожному посадовцю.
У чому суть справи
Події розгорталися навколо земельних ділянок у Тернопільській області. ОСОБА_6 обіймав посаду начальника Управління Держкомзему у Тернопільському районі. У межах двох об’єднаних кримінальних проваджень йому інкримінували епізоди, пов’язані з незаконним переданням землі у приватну власність.
Перший епізод стосувався трьох громадян, яким відвели ділянки загальною площею 1,62 га. За версією слідства, ці ділянки розташовувалися в межах населеного пункту – села Підгороднє. А розпоряджатися такими землями мала сільська рада, а не районна державна адміністрація. Проте посадовець не перевірив цього факту, погодив проекти землеустрою та підписав відповідні документи.
Другий епізод – сім земельних ділянок загальною площею 0,84 га, відведених для індивідуального садівництва. Проблема в тому, що ці ділянки прилягали до ставка площею майже 10 гектарів. А за статтею 60 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга для таких водойм має становити 100 метрів із врахуванням крутизни схилу. До того ж землі прибережної смуги взагалі не можна передавати у приватну власність – лише в оренду. І вести на них садівництво прямо заборонено.
Крім цих двох епізодів, ОСОБА_6 обвинувачували ще й за ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України – але за цим пунктом його виправдали через відсутність складу кримінального правопорушення.
Що вирішили суди
Тернопільський міськрайонний суд 31 грудня 2024 року визнав посадовця винним за ч. 2 ст. 367 КК і призначив покарання – 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки. Але тут же звільнив від відбування покарання через закінчення строків давності.
Ключовий момент: дії спочатку кваліфікували за ч. 2 ст. 364 КК – зловживання службовим становищем. Проте під час судового розгляду з’ясувалося, що сторона обвинувачення не довела умислу посадовця та його дій в інтересах третіх осіб. Свідки – ті самі громадяни, які отримали землю, – підтвердили, що взагалі не знайомі з ОСОБА_6.
Тому суд перекваліфікував дії на ч. 2 ст. 367 КК – тобто визнав, що мала місце саме службова недбалість, а не умисне зловживання. Це м’якша кваліфікація, і вона покращувала становище обвинуваченого.
Апеляційний суд у травні 2025 року залишив вирок без змін. А 16 липня 2026 року Верховний Суд остаточно відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого.
На чому наполягав захист
Засуджений у касаційній скарзі наводив доволі розгалужену аргументацію. Зокрема, вказував на те, що за аналогічними обставинами його ж виправдали за ч. 1 ст. 367 КК. Мовляв, немає логіки: тут склад злочину є, а тут – відсутній.
Також засуджений наполягав на відсутності причинно-наслідкового зв’язку між його діями та шкодою. Деякі цивільні суди, до речі, визнавали, що розпорядження РДА про передачу землі не виходили за межі повноважень адміністрації. А отже, на думку захисту, немає ні події злочину, ні заподіяної шкоди.
Окремо засуджений оскаржував стягнення з нього процесуальних витрат за проведення повторних експертиз. Мовляв, клопотання про ці експертизи подавав прокурор, а отже, прокурор і мав би за них платити.
Нарешті, захист наполягав на порушенні вимог ч. 1 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України – суд нібито не провів належного аналізу та порівняння повторних експертиз із попередніми, які визнали недопустимими доказами.
Що відповів Верховний Суд
Касаційний суд підійшов до справи системно. Перш за все, він нагадав про межі своїх повноважень: Суд не перевіряє фактичні обставини справи і не переоцінює докази. Його завдання – перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права.
І ось тут важливий нюанс. Більшість аргументів засудженого фактично зводилися до незгоди з оцінкою доказів. А це, як зазначив Верховний Суд, не є предметом касаційного перегляду.
Щодо суті – суди попередніх інстанцій детально дослідили всі обставини. Було допитано понад 30 свідків, досліджено численні документи, проведено повторні експертизи. На підставі цих доказів суди встановили: посадова особа мала реальну можливість перевірити місце розташування земельних ділянок перед погодженням проектів землеустрою.
Більше того, у розпорядженні Управління Держкомзему була національна кадастрова система з усією графічною інформацією. Була й публічна кадастрова карта України. Свідки підтвердили: доступ до цих даних у посадовця був. І він міг – і повинен був – встановити, що частина ділянок розташована в межах села, а інша частина – у прибережній захисній смузі.
Колегія суддів також звернула увагу на красномовний факт: 11 вересня 2012 року ОСОБА_6 власноруч підписав лист на ім’я голови РДА, в якому сам же вказав на те, що земельні ділянки знаходяться у прибережній захисній смузі, їх не можна передавати у власність, а садівництво на них заборонене. І попри це – через два місяці погодив той самий проект землеустрою.
Окремий момент – процесуальні витрати. Верховний Суд послався на ч. 2 ст. 124 КПК: якщо ухвалено обвинувальний вирок, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Тут усе законно.
Що варто взяти до уваги посадовцям
Ця справа – яскрава ілюстрація того, як працює конструкція службової недбалості на практиці. Формально особа не бажала заподіяти шкоду. Жодного корисливого мотиву слідство не встановило. Але кримінальна відповідальність за ст. 367 КК настає саме через необережність – коли службова особа не виконує або неналежно виконує свої обов’язки через несумлінне ставлення до них.
І ще один момент, який варто підкреслити. Посилання на те, що документи перевіряли й інші служби, що контроль покладався на першого заступника голови РДА, що відповідальність за якість проекту несе розробник – усе це не спрацювало. Керівник несе персональну відповідальність за рішення, які він погоджує своїм підписом. І жодні візи інших відділів цього не змінюють.
Щодо повторних експертиз – тут теж усе логічно. Попередні висновки визнали недопустимими з конкретних причин: перша експертиза спиралася на нечинне законодавство, друга – експерт збирав матеріали без дозволу суду. Призначення нових експертиз було вимушеним кроком, щоб встановити обставини, які потребують спеціальних знань. Суд реалізував своє законне право на таке призначення.
Цікаво, що за епізодом із сімома ділянками цивільні позови про їх вилучення прокурор не заявляв. Причина банальна – став висох, прибережної захисної смуги більше не існує як факту. Але склад злочину визначається на момент його вчинення – і станом на 2012 рік шкода була цілком реальною: 569 898 грн.
Ухвала Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 607/3150/14-к остаточно підтвердила: навіть якщо посадова особа не мала злого умислу, а лише проявила недбалість, відповідальність може бути цілком кримінальною. Особливо коли ціна такої недбалості – сотні тисяч гривень і втрачені громадою землі.
