Хочете розібратися, як на практиці працює визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ? Справа №915/1177/24 показує, чому навіть переконливі на перший погляд аргументи позивачки не витримали перевірки у трьох судових інстанціях.
Уявіть ситуацію. Ви учасниця товариства з часткою 40 відсотків і водночас його директорка. Одного дня дізнаєтеся, що інший учасник провів збори, зняв вас із посади та призначив директором себе. Про самі збори ви навіть не знали. Саме так і сталося у цій справі.
У товаристві з обмеженою відповідальністю «ТОКА» було двоє учасників. ОСОБА_1 володіла 40 відсотками статутного капіталу й працювала директором. ОСОБА_2 мав решту, 60 відсотків, і вирішив узяти керування під свій контроль.
12 вересня 2024 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «ТОКА». На них був присутній лише ОСОБА_2 зі своїми 60 відсотками голосів. Збори обрали головою його самого, відкликали ОСОБА_1 з посади директора й призначили директором ОСОБА_2. Інакше кажучи, мажоритарний учасник одним рішенням усунув міноритарійку і від посади, і від управління.
ОСОБА_1 не погодилася і подала позов про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ. Її логіка була простою. Збори провели з порушеннями: її належним чином не повідомили про проведення, а ще на зборах не було кворуму, тобто достатньої кількості голосів для ухвалення рішень.
Тут важливий момент у самій процедурі. За загальним правилом загальні збори скликає виконавчий орган товариства, тобто директор. Водночас Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дозволяє учасникам, які разом володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу, вимагати скликання зборів. Якщо директор протягом 10 днів цього не зробив, ініціатори можуть скликати збори самотужки.
Саме на цю процедуру спирався ОСОБА_2. Він стверджував, що ще 15 липня 2024 року подав товариству вимогу про скликання зборів. Вимога була адресована директору ОСОБА_1 і зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції. А вже 1 серпня 2024 року він надіслав ОСОБА_1 повідомлення про дату, час і порядок денний зборів.
До речі, про спосіб повідомлення. Закон за замовчуванням вимагає надсилати повідомлення поштовим відправленням з описом вкладення. Але статут товариства може передбачити інший варіант. У статуті «ТОКА» було записано, що повідомлення можна надсилати простим поштовим відправленням, під розпис або електронним повідомленням. Тож надсилання простого листа виявилося цілком законним способом.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали цю послідовність дій законною. Вони встановили, що вимогу від 15 липня 2024 року товариство справді отримало. А повідомлення про збори надіслали за 30 днів до запланованої дати, як і передбачено статутом. Щодо кворуму суди пояснили: статут дозволяє ухвалювати рішення більшістю голосів учасників, які мають право голосу з відповідного питання. Тож 60 відсотків голосів виявилося цілком достатньо.
Окремо суди звернули увагу на докази. Журнал реєстрації вхідної кореспонденції був датований ще 11 травня 2021 року, тобто часом, коли директором працювала сама ОСОБА_1. Документ прошитий, пронумерований і скріплений печаткою товариства. Позивачка не довела, що записи в журналі сфальшовані або внесені сторонніми людьми.
Не допомогло й посилання на те, що повідомлення надіслали не за тією адресою. З’ясувалося, що адреса, за якою надсилали документи, це офіс товариства. Ним воно користується з 2020 року за договором оренди. Причому договір оренди від 1 січня 2024 року підписала з боку товариства сама ОСОБА_1.
Коли справа дійшла до Верховного Суду, позивачка навела дві підстави для касаційного оскарження, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Нагадаю, що касаційна скарга це скарга до Верховного Суду, який перевіряє, чи правильно суди застосували норми права. Переоцінювати докази він не має права.
Перша підстава стосувалася того, що суди нібито не врахували висновок Верховного Суду з постанови від 13 березня 2024 року у справі №906/304/23. У тій справі суд наголошував: сам факт направлення вимоги поштою ще не означає, що її отримав адресат. Це треба доводити окремо.
Однак колегія суддів побачила суттєву різницю. У справі №906/304/23 суди так і не встановили, чи отримало товариство вимогу взагалі. А тут факт отримання вимоги 15 липня 2024 року підтверджений журналом реєстрації. Тож правовідносини виявилися неподібними. Через це касаційне провадження за першою підставою закрили на підставі Господарського процесуального кодексу України.
Друга підстава полягала в тому, що суди нібито не дослідили зібрані докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Верховний Суд пояснив: самого твердження про неповне дослідження доказів замало. Скаржниця не вказала, які саме докази є недопустимими, а фактично просила переоцінити те, що вже оцінили суди попередніх інстанцій. А переоцінка доказів не входить до повноважень касаційного суду.
У результаті Верховний Суд частково закрив касаційне провадження, а решту скарги залишив без задоволення. Рішення Господарського суду Миколаївської області та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду залишили без змін.
Із цієї історії можна винести простий урок. Коли ви домагаєтеся визнання недійсними рішень загальних зборів учасників, замало довести, що вас не повідомили чи що збори пройшли без вас. Треба бути готовим спростувати кожен доказ опонента: журнали реєстрації, поштові накладні, договори оренди. Інакше навіть формально порушена процедура може встояти в суді.
