Уявіть ситуацію: ви маєте офіційно оформлену відстрочку від мобілізації, але одного дня вас все одно затримують, проводять через військово-лікарську комісію і призивають на службу. Здається абсурдом? Але саме це сталося з військовозобов’язаним, чию історію розглядав Дніпропетровський окружний адміністративний суд 10 вересня 2026 року. І суд став на бік позивача.
Давайте розберемо цю справу детально, адже вона розкриває надзвичайно важливий нюанс: різницю між правом на відстрочку від призову під час мобілізації та правом на звільнення зі служби. Це дві абсолютно різні юридичні категорії, і плутанина між ними може дорого коштувати.
Що сталося: хронологія подій
Позивач – батько дитини з інвалідністю віком до 18 років. Ще 8 липня 2024 року він звернувся до територіального центру комплектування із заявою про оформлення відстрочки. До заяви додав усі потрібні документи: медичний висновок про дитину-інваліда, індивідуальну програму реабілітації, свідоцтво про народження сина та свідоцтво про шлюб.
Відповіді не отримав. Тому 16 грудня 2024 року подав повторну заяву – знову з повним пакетом документів. Цього разу ТЦК зареєстрував звернення, а 24 грудня спеціальна комісія з питань надання відстрочки його розглянула і, як згодом повідомив сам ТЦК у листі від 15 січня 2025 року, направила позивачу довідку за формою додатка 6 до постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.
Ключовий момент: додаток 6 – це форма довідки, яка видається саме у разі позитивного рішення комісії про надання відстрочки від мобілізації. Якби комісія відмовила, надсилався б додаток 7 із зазначенням причин відмови. Тож сам відповідач документально підтвердив: відстрочку позивачу оформили.
Але 13 жовтня 2025 року позивача затримали працівники ТЦК. Він неодноразово повідомляв їм про наявність підстав для відстрочки, показував документи, чеки про відправку заяв – усе було проігноровано. Після проходження ВЛК, яка визнала його придатним до служби, начальник ТЦК видав наказ про призов, і позивача направили до військової частини.
Що каже закон
Тут треба чітко розмежувати дві норми, які регулюють зовсім різні ситуації.
Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, хто не підлягає призову. Пункт 5 частини 1 цієї статті прямо вказує: це жінки та чоловіки, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. І жодних додаткових умов – наприклад, «за відсутності інших осіб, які зобов’язані її виховувати» – ця норма не містить.
А от стаття 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» регулює звільнення з військової служби. І там, у пункті 3 частини 12, справді є умова про відсутність інших осіб, зобов’язаних виховувати дитину з інвалідністю. Але це стосується звільнення військовослужбовця, який уже служить, а не права на відстрочку до призову.
ТЦК цю різницю або не зрозумів, або свідомо проігнорував. У своєму відзиві на позов відповідач заявив, що позивач на момент призову не мав права на відстрочку. Але жодного доказу цього твердження не надав. Більше того – не виконав навіть ухвалу суду про надання копії оскаржуваного наказу.
Чому рішення суду важливе
Суд встановив кілька принципових речей.
По-перше, право на відстрочку від мобілізації у позивача не просто існувало – воно було офіційно реалізоване. Комісія ТЦК ухвалила позитивне рішення, і це підтверджено листом самого відповідача. Той факт, що позивач фізично не отримав довідку поштою, не скасовує юридичного факту її оформлення.
По-друге, призов особи, яка має чинну відстрочку, є незаконним. Суд прямо вказав: це не процедурний недолік, який можна виправити повторним проходженням якогось етапу. Це призов всупереч прямій забороні, встановленій законом.
По-третє, визнання військовозобов’язаного придатним за станом здоров’я не припиняє і не скасовує оформлену йому відстрочку з сімейних підстав. Це самостійні юридичні обставини, які не замінюють одна одну.
І, мабуть, найголовніше – суд врахував позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14 травня 2026 року у справі №620/183/23: правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку, та особи, яка цього не зробила, не є тотожним. Тобто пасивне очікування і активне оформлення відстрочки – це різні речі з різними правовими наслідками.
Що вирішив суд
Позов задовольнили повністю. Суд визнав протиправним і скасував наказ начальника ТЦК про призов позивача, а також наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу. Військову частину зобов’язали звільнити позивача з військової служби з подальшим виключенням зі списків.
Чому суд пішов на це, хоча Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення, як «незаконна мобілізація»? Бо йшлося не про застосування нової підстави для звільнення, а про усунення наслідків протиправного рішення. Скасувати наказ про призов і при цьому залишити людину служити – це декларативне рішення, яке не відновлює порушене право. А таке рішення, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, не є ефективним захистом.
Окремо варто згадати про питання строків звернення до суду. Позивача призвали 13 жовтня 2025 року, а позов він подав 15 травня 2026-го – через сім місяців. Відповідач просив залишити позов без розгляду через пропуск місячного строку. Але суд врахував, що спірний наказ позивачу не вручався, а після призову він звертався з рапортом про звільнення до командира частини. Лише отримавши відмову 25 квітня 2026 року, позивач зрозумів, що без суду його права не поновлять, і подав позов менш ніж через місяць. Плюс суд послався на позицію Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі №120/359/24: саме проходження військової служби може бути об’єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Стягнуто також судовий збір у розмірі 2129,92 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ТЦК.
Ця справа – яскравий приклад того, що відстрочка від мобілізації, оформлена за всіма правилами, не може бути проігнорована лише тому, що комусь у ТЦК так зручніше. І якщо ваше право порушене попри наявність усіх підтверджуючих документів, судовий захист залишається реальним інструментом відновлення справедливості.
