Справу про екоцид через знищення Оскільського водосховища почали розглядати по суті. Сталося це через чотири роки після того, як вода пішла з русла, а гребля перетворилася на руїну. 5 листопада прокуратура оголосила обвинувальний акт.
На лаві підсудних нікого немає. Обвинувачені – двоє командувачів російської армії, генерали Олег Маковецький та Олег Цоков. Обох інкримінують екоцид заочно, тобто без їхньої присутності в залі.
Що сталося на березі Осколу, як правоохоронці збирали докази чотири роки і чому такий процес усе одно має сенс?
Гребля, якої більше немає
Оскільське водосховище створили на річці Оскіл у Харківській області десятки років тому. Воно давало воду містам і селам, тримало рівень у річці, слугувало домом для риби та птахів. Для місцевих це не абстрактний об’єкт, а звична частина життя: риболовля, купання, вода в крані.
Річка Оскіл впадає в Сіверський Донець. Тому все, що сталося з водосховищем, відчула не лише одна громада. Вода пішла нижче за течією і забрала з собою мул, рештки рослин і все, що накопичувалося на дні.
У 2022 році по греблі вдарили. Слідство говорить про ракетні та бомбові удари, а згодом про мінування й підрив. Після вибухів рівень упав, береги оголилися, а те, що було дном, стало мулом і піском.
Наслідки не зводяться до пошкодженої бетонної споруди. Зникають нерестовища, зникає вода для поливу й пиття, змінюється весь ланцюжок життя в річці. Підрив греблі – це удар не по бетону, а по системі, яку будували десятиліттями.
Про удари та накази розповів прокурор Спеціалізованої екологічної прокуратури Андрій Кальницький. За версією слідства, накази віддавали генерали, а виконували їхні підлеглі.
Кого саме обвинувачують
Йдеться не про солдата, який стояв біля пускової установки. Мова про командувачів, тобто людей, які за статутом відповідають за те, куди летять ракети.
Олег Маковецький та Олег Цоков проходять у справі як ті, хто віддавав накази. Прокуратурі треба довести ланцюжок: наказ, виконавець, удар, зруйнована гребля, наслідки для довкілля.
Заочний розгляд – не юридична дрібниця, а окрема процедура. У процесуальному кодексі вона зветься спеціальним судовим провадженням. Суд може розглянути справу без обвинуваченого, якщо той переховується за кордоном і не реагує на виклики.
Такий процес не поступається звичайному у вимогах до доказів. Сторона обвинувачення показує все те саме: документи, експертизи, свідчення, знімки. Різниця лише в тому, що підсудний не сидить у залі й не ставить питань.
Що таке екоцид і чому це не просто шкода довкіллю
Термін звучить як щось із міжнародних конференцій, але в Україні він цілком робочий. Стаття 441 Кримінального кодексу описує екоцид як масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери чи водних ресурсів. Туди ж належать інші дії, здатні спричинити екологічну катастрофу.
Покарання суворе – від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Стаття стоїть у розділі про злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Це підказка: законодавець поставив її поряд із воєнними злочинами, бо йдеться про шкоду цілим регіонам, а не про одну незаконну рубку.
Різниця між цим злочином і звичайним порушенням природоохоронних правил – у масштабі та наслідках. Штраф за незаконний скид стосується конкретної особи й обмеженої шкоди. Тут же руйнується ціла екосистема, а на відновлення потрібні десятиліття. Суд має оцінити не лише збиток у гривнях, а й те, чи повернеться річка до попереднього стану взагалі.
Довести таку справу важко. Мало встановити, хто натиснув кнопку. Потрібні експертизи: гідрологічна, ґрунтова, біологічна. Треба порахувати обсяг втраченої води, загибель риби, зміну рослинності, збитки для громад. І головне – показати причинний зв’язок між ударом і катастрофою.
Чому справа дійшла до суду лише тепер
Чотири роки виглядають як тяганина, поки не згадаєш умови роботи. У прифронтовій зоні збирати докази майже неможливо. Частину території окупували, потім звільнили, потім знову обстрілювали. Дно водосховища треба було обстежити на місці, а не просто сфотографувати з супутника.
Додайте розмінування, небезпеку для слідчих, потребу отримати документи від військових. Плюс сам ланцюжок підпорядкування: щоб дійти до генерала, довелося розібрати, хто кому підкорявся у 2022 році.
Тут важливий момент. В українській практиці таку кваліфікацію вже застосовували у справі про підрив Каховської ГЕС. Для прокурорів це не екзотика, а робочий інструмент. Питання завжди в одному: чи витримає конструкція в суді.
Для чого судити того, кого немає в залі
Резонне питання. Вирок заочно не посадить генерала за ґрати. Але справа не лише в покаранні.
Вирок фіксує факт. Для постраждалих громад це не формальність, а підстава вимагати відновлення водосховища й компенсацій. Матеріали таких справ потрапляють у міжнародні реєстри, зокрема в Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України.
І ще один бік. Цього злочину поки немає в Римському статуті, тож Міжнародний кримінальний суд не може пред’явити таке обвинувачення. Національні справи залишаються чи не єдиним способом дати йому юридичну назву й ухвалити рішення від імені держави.
Є тут і суто практичний сенс – документування. Кожен такий процес фіксує, як саме воюють проти довкілля. Згодом ці матеріали стануть у пригоді і для майбутніх позовів про відшкодування.
Що буде далі
Далі – судовий розгляд. Прокуратура подаватиме докази, суд досліджуватиме експертизи, захист ставитиме питання, якщо з’явиться. Заочний процес може тривати місяцями, а вирок у таких справах зазвичай ухвалюють без підсудного в залі.
Відновити водосховище технічно можливо, але це довга історія. Спочатку проєкт, потім гроші, потім роботи, які неможливі, поки поруч ведуть бойові дії. Вода в таких водоймах повертається роками, а риба – ще повільніше.
Люди на березі Осколу живуть із наслідками щодня: хтось без звичного улову, хтось із питанням, звідки брати воду для городу. І без визнаного в суді факту шкоди годі чекати на гроші з міжнародних фондів та реєстрів. Тому слухання, які стартували 5 листопада, стосуються не лише двох генералів. Вони стосуються кожного, хто чекає, коли в Оскіл повернеться вода.
