Збереження середньої заробітної плати мобілізованим працівникам після набрання чинності Законом № 2352-IX більше не гарантує Кодекс законів про працю. Для багатьох родин це стало несподіванкою: людина служить, а роботодавець уже не зобов’язаний платити їй середній заробіток. Давайте розберімося, що саме змінилося, кого це стосується і як тепер рахувати відпустку.
Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352) змінив частину третю статті 119 КЗпП. Раніше закон гарантував збереження середньої заробітної плати мобілізованим працівникам разом із місцем роботи і посадою. Тепер законодавство гарантує лише місце роботи та посаду. Про це варто сказати прямо: сам трудовий договір не припиняється, але грошова виплата від роботодавця на час служби не зберігається.
Що означає скасування середньої зарплати
Середня заробітна плата – це не посадовий оклад і не щомісячна премія. Це розрахункова величина, яку бухгалтерія визначала за спеціальними правилами. Раніше роботодавець виплачував її працівникові, який проходив військову службу. Після змін такий обов’язок зник.
Для працівника це означає просту річ. Зарплату за час служби роботодавець більше не нараховує. Але місце роботи і посада залишаються. Коли людина повернеться, її мають прийняти на ту саму посаду, а не шукати іншу. Якщо посаду за цей час скоротили або перейменували, ситуація потребує окремого аналізу. Загальне правило про збереження місця роботи нікуди не зникло.
До речі, сам факт служби не робить працівника звільненим. Він залишається у трудових відносинах. Саме тому за ним зберігаються трудова книжка, особова справа і посада. Але виплата середнього заробітку вже не входить до гарантій.
Зарплата і відпустка – це різні питання
Тут важливий момент. Скасування збереження середньої заробітної плати мобілізованим працівникам стосується виплат від роботодавця. Воно не означає, що військовослужбовець залишається без доходу взагалі. Грошове забезпечення за службу виплачує держава в особі відповідних органів. Це окремі правовідносини, і плутати їх із трудовими не варто.
Друга частина змін стосується відпусток. Закон № 2352 вніс корективи до статті 9 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі – Закон про відпустки). Раніше час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалися місце роботи і зарплата повністю або частково, зараховувався до стажу для щорічної основної відпустки. Це було в пункті 2 частини першої статті 9.
Тепер для окремої категорії працівників правило змінилося. Час військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, строкової служби, служби за контрактом або служби резервістів в особливий період не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Умова така: у цей час за працівником на підприємстві зберігалися місце роботи і посада на час призову.
Хто потрапляє під нове правило
Норма сформульована досить широко. Вона охоплює працівників, призваних на:
- строкову військову службу;
- військову службу за призовом осіб офіцерського складу;
- військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військову службу за призовом осіб із-поміж резервістів в особливий період;
- військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту.
Для всіх цих випадків діє одна логіка. Якщо за працівником зберігали місце роботи і посаду на час призову, цей період не додається до відпускного стажу. Саме тут виникає найбільше запитань у бухгалтерів і кадровиків. Бо раніше такий час часто включали до стажу, а тепер його треба виключати.
Не варто думати, що це стосується лише тих, хто пішов служити після 2022 року. Закон змінює правило для періодів, які підпадають під його дію. Але конкретний розрахунок завжди залежить від дат, документів і того, як саме оформлена служба. У спірних ситуаціях краще мати письмові підтвердження від військової частини або територіального центру комплектування.
Як це виглядає на прикладі
Уявіть працівника, який до мобілізації працював на підприємстві три роки. У перший рік він брав щорічну основну відпустку. Потім його мобілізували, і за ним зберегли посаду. До змін час служби міг входити до стажу для відпустки, якщо виконувалися умови статті 9 Закону про відпустки. Після змін цей період уже не зараховується.
Що це дає на практиці? Працівник після повернення може мати менший відпускний стаж, ніж очікував. Роботодавець, своєю чергою, має перевірити особову картку, накази про призов, дані про збереження посади і попередні відпустки. Помилка тут коштує грошей: неправильно пораховані дні відпустки можуть призвести до спору або до компенсації.
Між іншим, скасування середньої зарплати і зміни щодо стажу – це дві окремі новації. Їх не слід змішувати в один висновок. Відсутність виплати не автоматично означає, що час служби не зараховується до стажу. І навпаки: виключення зі стажу не скасовує збереження посади. Кожне питання має свою норму.
Що перевірити роботодавцю
Кадрова служба має пройти кілька простих кроків. Спершу варто підняти накази про призов або мобілізацію. Далі – перевірити, чи зберігали за працівником місце роботи і посаду. Потім – подивитися, чи виплачували йому середню зарплату і за який період. І вже після цього рахувати відпускний стаж за правилами статті 9 Закону про відпустки в чинній редакції.
Окремо варто звернути увагу на документи, які підтверджують службу. Це можуть бути довідки військової частини, витяги з наказів, повідомлення територіальних центрів комплектування. Без них неможливо точно визначити період, який не включається до стажу. А ще варто зберегти розрахунки, щоб у разі перевірки або спору було видно, на підставі чого бухгалтер дійшов того чи іншого висновку.
Для самого працівника корисна порада теж є. Після повернення попросіть письмовий розрахунок відпускного стажу. Якщо цифри здаються сумнівними, порівняйте їх із датами з документів про службу. І пам’ятайте: збереження середньої заробітної плати мобілізованим працівникам уже не є загальною гарантією. Це не означає, що всі попередні виплати треба перерахувати заднім числом. Але нові періоди служби живуть за новими правилами.
Де шукати межу змін
Найскладніше починається тоді, коли період служби перетинається з іншими періодами трудової біографії. Наприклад, працівник хворів, був у відпустці без збереження зарплати або працював неповний день. Тоді кадровик має розділити періоди і застосувати до кожного свою норму. Автоматичний підхід тут погано працює.
Ще один нюанс – контрактна служба. У нормі прямо згадано військову службу за контрактом, у тому числі через укладення нового контракту. Тому не варто виключати такий час лише тому, що людина служить не за призовом. Але треба перевірити, чи зберігалися за нею місце роботи і посада саме на час призову. Формулювання закону тут має значення.
І ще одна практична деталь. Закон № 2352 не створює окремого порядку для кожного підприємства. Він змінює загальні норми КЗпП і Закону про відпустки. Тому локальні акти роботодавця не можуть повернути скасовану гарантію середньої зарплати. Вони можуть передбачити додаткову підтримку, але це вже добра воля роботодавця, а не законодавчий обов’язок.
Перевірте свої документи уважно. Якщо ви працівник, подивіться, чи правильно вам порахували відпустку після служби. Якщо ви роботодавець, переконайтеся, що кадрові записи не тягнуть за собою зайвих виплат або неправильних днів відпустки. Саме на стику цих двох інтересів і проявляється дія Закону № 2352.
