Виключення з військового обліку через стан здоров’я – процедура, яка, здавалося б, має назавжди закрити для людини тему військової служби. Проте справа № 138/36/24 доводить: іноді навіть це не гарантує захисту від кримінального переслідування. 30 червня 2026 року Верховний Суд ухвалив рішення, яке може стати орієнтиром для десятків подібних ситуацій.
Давайте по порядку. У жовтні 2023 року чоловіка викликали до військкомату. Він відмовився від отримання повістки і не з’явився 18 жовтня на збірний пункт для відправлення до військової частини. Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області 27 лютого 2024 року визнав його винним за статтею 336 Кримінального кодексу України – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Вирок: три роки позбавлення волі. Вінницький апеляційний суд 2 вересня 2024 року залишив це рішення без змін.
На перший погляд – стандартна історія. Але був один нюанс, який перетворював її на правову головоломку.
Річ у тім, що ще 13 жовтня 1999 року призовна комісія визнала цього чоловіка непридатним до військової служби за станом здоров’я – зі зняттям з обліку. У 2000 році відповідні відмітки з’явилися в його обліковій картці, тимчасовому посвідченні та навіть у паспорті. Майже чверть століття людина жила з переконанням, що армія для неї – закрита тема.
Захисник у касаційній скарзі наполягав: засуджений не є суб’єктом злочину, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України. Бо він був виключений з військового обліку, а отже – не військовозобов’язаний. А якщо немає обов’язку, немає і кримінальної відповідальності за його невиконання.
Хто може бути суб’єктом злочину за статтею 336 КК
Тут важливий момент, який часто випускають з уваги. Стаття 336 Кримінального кодексу України сконструйована як бланкетна норма. Це означає, що для розуміння її змісту треба зазирнути в інші закони. А саме – в Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Аналіз цих законів, зокрема Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», дає чітку картину: обов’язок з’явитися за призовом під час мобілізації покладається лише на військовозобов’язаних або резервістів, які перебувають на військовому обліку. Іншими словами, злочин за статтею 336 може вчинити тільки спеціальний суб’єкт. Людина, яку закон звільнив від військового обов’язку, не може нести кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації.
І ось тут випливає ключове питання: чи був засуджений на момент подій 2023 року військовозобов’язаним?
Суди першої та апеляційної інстанцій сказали: так, був. Їхня логіка будувалася на одному слові. У документах 1999 року значилося «знятий з військового обліку», а не «виключений». А в сучасному законодавстві це різні речі: «зняття» – тимчасове, «виключення» – остаточне. Отже, мовляв, чоловік залишався військовозобов’язаним.
Пастка термінології: коли одне слово вирішує долю
Верховний Суд подивився на це інакше. І ось чому.
До 31 липня 1999 року Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» взагалі не містив поняття «виключення з військового обліку». У ньому фігурувало лише «зняття». Поняття «виключення» з’явилося тільки після набрання чинності змінами, внесеними Законом № 766, – саме 31 липня 1999 року.
Але це ще не все. Коли 13 жовтня 1999 року приймалося рішення про непридатність засудженого, підзаконні акти Міністерства оборони України все ще не відображали нової термінології. Положення про військово-лікарську експертизу, затверджене наказом Міністра оборони № 2 від 4 січня 1994 року, у пункті 95 містило вичерпний перелік рішень, які могли ухвалити лікарі. Серед них не було формулювання «непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку». Було лише – «непридатний до військової служби зі зняттям з військового обліку».
Колегія суддів звернула увагу на красномовну деталь: хвороби, які за тим Положенням зумовлювали непридатність «зі зняттям», – це, наприклад, лепра або відсутність кінцівок. Тобто йшлося не про тимчасове зняття, а про остаточне виключення з обліку через повну непридатність. Інструкція з військового обліку 1995 року теж вживала «зняття» для позначення повної непридатності за станом здоров’я.
Коротше кажучи, посадовці військкомату у 1999–2000 роках просто користувалися тими формулюваннями, які їм давали чинні на той момент підзаконні акти. Термінологію «виключення» та «зняття» синхронізували значно пізніше – аж у 2010 році, з прийняттям наказу Міністра оборони № 660.
Суд підкреслив: суть рішення 1999 року полягала у визнанні людини повністю непридатною до військової служби. Те, що військкомат використав «застарілий» термін «зняття» замість нового «виключення», – це наслідок бюрократичної неквапливості, а не свідчення тимчасового характеру рішення. І ці недоліки державного врядування не можуть тлумачитися проти інтересів людини – це суперечило б і статті 58 Конституції України, і статті 7 Конвенції про захист прав людини.
А що з відновленням статусу?
Ще один важливий аспект справи: матеріали кримінального провадження не містили жодних відомостей про те, коли, на якій підставі та за якою процедурою засудженого знову взяли на військовий облік до жовтня 2023 року.
Колегія суддів також зазначила: наказ Міністра оборони № 262 від 27 квітня 2024 року справді дозволив повторний медичний огляд для осіб, раніше визнаних повністю непридатними. Але ця зміна сталася вже після подій, за які судили чоловіка. А стаття 5 Кримінального кодексу України чітко каже: закон, що погіршує становище особи, зворотної сили не має. Розширення повноважень військового управління у 2024 році не може ретроспективно перетворити правомірну бездіяльність людини на злочин.
Проходження медичного огляду у 2023 році саме по собі теж не спростовує відсутності статусу військовозобов’язаного. На жовтень 2023 року жоден закон не зобов’язував осіб, виключених з військового обліку за станом здоров’я, повторно проходити ВЛК чи поновлюватися на обліку.
Що вирішив Суд
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника. Вирок Могилів-Подільського суду від 27 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 2 вересня 2024 року скасовано. Кримінальне провадження закрили на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК – через відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.
Людину, яка провела в ув’язненні більше двох років, звільнили з-під варти. Презумпція суті над формою, яку застосував Верховний Суд, виявилася сильнішою за бюрократичну плутанину в термінах.
Ця справа – не просто прецедент. Вона нагадування про те, що технічні помилки державних органів не повинні ламати людські долі. І що правова оцінка має відштовхуватися від змісту рішення, а не від того, яким словом його колись оформив військкомат.
