Заяви польських політиків про можливу депортацію українських чоловіків мобілізаційного віку сколихнули інформаційний простір. Депутат Європарламенту від партії «Право і Справедливість» Тобіаш Бохенський озвучив доволі радикальну позицію – і тепер варто розібратися, наскільки реальними є такі обіцянки з юридичної точки зору.
Під час партійної конференції, де «ПіС» презентувала ключові положення своєї політичної програми, Бохенський висловився гранично конкретно. «Одним із перших і найважливіших рішень уряду стане депортація українських чоловіків призовного віку, які не працюють у Польщі на законних підставах, – заявив він. – Вони матимуть можливість боротися за свою батьківщину, щоб покласти край жахам цієї війни. Польська держава надасть у цьому рішучу й безкомпромісну підтримку».
Кого саме стосуватиметься депортація
Формулювання Бохенського одразу породжує низку запитань. По-перше, хто підпадає під категорію «українських чоловіків призовного віку»? Українське законодавство визначає призовний вік від 18 до 60 років, однак мобілізації підлягають чоловіки від 25 років. Польський політик не уточнює, чи йдеться про всіх чоловіків від 18 років, чи лише про тих, хто за українськими законами вважається військовозобов’язаним.
По-друге, що означає «не працюють на законних підставах»? Тут важливий нюанс. Більшість українців у Польщі перебувають легально – на підставі тимчасового захисту, запровадженого рішенням Ради ЄС від 4 березня 2022 року. Цей статус дає право на проживання, доступ до ринку праці, медицини та освіти. І якщо людина має PESEL зі статусом UKR, вона вже перебуває в Польщі на законних підставах, навіть без офіційного працевлаштування.
А от ті, хто в’їхав за безвізом і залишився довше дозволених 90 днів без оформлення тимчасового захисту чи посвідки на проживання – справді можуть опинитися в зоні ризику.
Юридична реальність: чи можлива масова депортація
Давайте подивимося на це питання без політичних емоцій. Будь-яке рішення про депортацію іноземців має відповідати нормам міжнародного права, законодавству ЄС і національному законодавству Польщі. І ось тут виникають серйозні перепони.
Принцип невислання – один із наріжних каменів міжнародного захисту. Він закріплений у Конвенції про статус біженців 1951 року та в Хартії основних прав ЄС. Суть проста: не можна вислати людину в країну, де їй загрожує небезпека. Україна зараз перебуває у стані повномасштабної війни, і повернення туди чоловіків призовного віку автоматично означає їхню мобілізацію та участь у бойових діях. З юридичної точки зору це створює реальний ризик для життя і здоров’я.
Крім того, Директива Ради ЄС 2001/55/ЄС про тимчасовий захист прямо забороняє примусове повернення осіб, які користуються таким захистом, доки тривають обставини, що спричинили його запровадження. Війна в Україні триває, і рішення про продовження тимчасового захисту ухвалюється на рівні Євросоюзу. Польща як член ЄС не може в односторонньому порядку його скасувати чи обмежити для окремих категорій осіб.
А як щодо міжурядових домовленостей?
Ключовий момент, який часто оминають у публічних дискусіях. Теоретично Україна і Польща можуть укласти двосторонню угоду про реадмісію або обмін інформацією щодо військовозобов’язаних. Такі домовленості справді існують – наприклад, між Україною та Литвою ведуться переговори про повернення чоловіків мобілізаційного віку. Але механізм реадмісії стосується передусім нелегальних мігрантів, а не осіб під міжнародним захистом.
Якщо уявити гіпотетичний сценарій, за якого польський уряд спробує організувати масову депортацію, йому доведеться пройти через кілька рівнів юридичного опору. По-перше, будь-яке рішення про видворення можна оскаржити в адміністративному суді. По-друге, польські суди зв’язані практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово визнавав колективні висилки порушенням статті 4 Протоколу №4 до Конвенції. По-третє, Європейська комісія має повноваження ініціювати процедуру порушення проти держави-члена, яка не виконує зобов’язань за правом ЄС.
Що на практиці означають слова Бохенського
Радше за все, ми маємо справу з елементом передвиборчої риторики. Партія «Право і Справедливість» перебуває в опозиції, а отже може дозволити собі гучні заяви без огляду на їхню практичну реалізацію. Водночас це сигнал, який не варто ігнорувати – міграційна політика Польщі справді зазнає змін, і українцям слід уважно стежити за цим процесом.
Показово, що презентація Бохенського включала цілий пакет міграційних ініціатив. Серед них – посилення покарань за спроби нелегального в’їзду до Польщі. Це вже більш реалістичний напрямок: польське законодавство дозволяє уряду збільшувати штрафи чи запроваджувати додаткові обмеження без порушення міжнародних зобов’язань.
А ось масова депортація чоловіків призовного віку вимагала б або виходу Польщі з системи тимчасового захисту ЄС, або змін до самого законодавства Євросоюзу. Обидва варіанти в найближчій перспективі малоймовірні.
Тож українцям, які перебувають у Польщі, наразі варто зосередитися на двох практичних речах: по-перше, переконатися, що їхній статус перебування повністю легальний і підтверджений документально, а по-друге – слідкувати не за гучними заявами опозиційних політиків, а за реальними законодавчими ініціативами та рішеннями на рівні ЄС. Саме там формується правове поле, яке безпосередньо впливає на життя мільйонів українців за кордоном.
