Дисциплінарна відповідальність судових експертів опинилася в епіцентрі юридичної колізії після 15 грудня 2023 року. Саме тоді набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру», а спеціальний закон про судову експертизу залишався неузгодженим із новими правилами ще майже цілий рік. І ось у цей перехідний період трапилася справа №340/3787/24, яка змусила Верховний Суд відповісти на принципове питання: чи мала Центральна експертно-кваліфікаційна комісія законне право карати експертів?
Давайте розберемо цю історію детально. Вона варта уваги не лише юристів-експертів, а й усіх, хто стикається з адміністративними процедурами в перехідні періоди – ситуація, чесно кажучи, досить типова для нашого законодавства.
З чого все почалося
Атестований судовий експерт із будівельно-технічної експертизи (спеціальність «Дослідження об’єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів») уклав договір із фермерським господарством. Замовник хотів, щоб експерт дослідив комплексну лінію екстракції рослинної олії – складне промислове обладнання.
Експерт виконав роботу, склав висновок. А далі – скарга від постачальника цього обладнання. Той стверджував: експерт вийшов за межі своєї кваліфікації, адже досліджував не будівельні конструкції, а по суті провів інженерно-механічну експертизу. І ось тут починається найцікавіше.
Центральна експертно-кваліфікаційна комісія при Міністерстві юстиції України (ЦЕКК) розглянула скаргу 21 грудня 2023 року. Рішення – попередження. Найм’якший із можливих варіантів, до речі. Але експерт із цим не погодився і пішов до суду.
У чому суть конфлікту
Позивач висунув доволі зухвалий аргумент. Якщо стисло: після 15 грудня 2023 року, коли запрацював Закон України «Про адміністративну процедуру», ЦЕКК нібито втратила повноваження розглядати дисциплінарні справи. Чому? Бо її компетенція у сфері дисциплінарної відповідальності судових експертів була прописана не в законі, а в підзаконному акті – Положенні №301/5, затвердженому наказом Мін’юсту.
Логіка позивача була такою: новий Закон України «Про адміністративну процедуру» вимагає, щоб дискреційні повноваження будь-якого адміністративного органу визначалися виключно законом. А спеціальний Закон України «Про судову експертизу» на той момент не містив прямої згадки про те, що саме ЦЕКК має право вести дисциплінарні провадження. Власне, такі зміни до нього внесли аж 15 листопада 2024 року – Законом №4017-IX.
Тобто майже рік існував, на думку позивача, правовий вакуум. І рішення ЦЕКК, ухвалені в цей період, – нікчемні.
Суди першої та апеляційної інстанцій цю логіку не підтримали. І справа пішла до Верховного Суду.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду розібрала ситуацію скрупульозно. І ось ключові моменти їхньої позиції.
По-перше, сам Закон України «Про адміністративну процедуру» у своїх прикінцевих положеннях прямо передбачив: до приведення законодавчих актів у відповідність із ним вони застосовуються в частині, що не суперечить його принципам. Жодного автоматичного припинення дії спеціального законодавства цей закон не встановлював.
По-друге, стаття 14 Закону України «Про судову експертизу» у редакції, чинній на момент спірних подій, визначала і підстави дисциплінарної відповідальності, і види проступків, і перелік можливих стягнень. А головне – вона уповноважувала Мін’юст та інші державні органи визначати порядок розгляду дисциплінарних питань.
Тобто закон чітко окреслив межі дискреції, хоч і не назвав конкретний орган. Це не суперечило принципу законності, закріпленому Законом України «Про адміністративну процедуру».
А як щодо створення ЦЕКК лише «для присвоєння або позбавлення кваліфікації»? Верховний Суд зауважив: відповідна норма (частина третя статті 17 Закону «Про судову експертизу») не виключає можливості покладення на цей орган інших функцій. Вона не встановлює виключного переліку завдань ЦЕКК, тож дисциплінарні повноваження цілком законно доповнювали її компетенцію.
А що було б у разі іншого тлумачення?
Суд навів аргумент, який, погодьтеся, складно заперечити. Якби визнати, що з 15 грудня 2023 року до 15 листопада 2024 року ЦЕКК не мала права вести дисциплінарні провадження, це означало б фактичну неможливість притягнути жодного судового експерта до відповідальності у цей період. При тому, що сам закон прямо передбачав і існування такої відповідальності, і необхідність механізму її реалізації.
Крім того, Суд звернув увагу: коли в листопаді 2024 року до Закону «Про судову експертизу» нарешті внесли зміни, вони не створювали новий орган і не наділяли ЦЕКК якоюсь досі небаченою компетенцією. Це було саме узгодження – технічне приведення спеціального закону у відповідність до загального.
Кілька слів про саме стягнення
Хоча суть касаційної скарги стосувалася передусім процедурних питань, суди попередніх інстанцій оцінили й зміст дисциплінарного проступку. І тут теж усе виявилося не на користь експерта.
Експерт мав кваліфікацію з будівельно-технічної експертизи, а досліджував промислову лінію екстракції олії – обладнання, яке за своєю суттю є об’єктом інженерно-механічної, а не будівельної експертизи. Тобто він справді вийшов за межі спеціальності, а це – прямий дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини другої статті 14 Закону «Про судову експертизу».
До слова, комісія обрала попередження – найменш суворе з трьох можливих стягнень. Іншими варіантами були тимчасове зупинення дії свідоцтва (строком до року) або позбавлення кваліфікації. Тож про непропорційність тут навряд чи можна говорити.
Чому ця справа важлива
Справа №340/3787/24 – хороший приклад того, як працює принцип інституційної безперервності. Державні органи не припиняють функціонувати лише тому, що законодавець не встиг вчасно оновити всі спеціальні закони. Інакше це призвело б до хаосу.
Верховний Суд сформулював чітку позицію: у період з 15 грудня 2023 року до 15 листопада 2024 року ЦЕКК не втратила повноважень щодо дисциплінарних проваджень. Комісія продовжувала реалізовувати їх на підставі Закону України «Про судову експертизу» та Положення №301/5 – у тій частині, що не суперечила принципам Закону України «Про адміністративну процедуру».
І, до речі, це рішення може стати орієнтиром і для інших адміністративних органів, які опинилися в подібній ситуації перехідного періоду. А таких, повірте, чимало.
11 червня 2026 року колегія суддів залишила касаційну скаргу експерта без задоволення, підтвердивши рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду та постанову Третього апеляційного адміністративного суду. Попередження залишилося в силі – а разом із ним і запис у державному Реєстрі атестованих судових експертів.
