Конфіскація майна за ч. 3 ст. 436-2 КК – тема, яка викликала чимало спорів у судовій практиці останніх років. І ось Верховний Суд нарешті розставив крапки над «і» у справі № 686/3625/23, визнавши, що далеко не завжди це додаткове покарання можна застосовувати автоматично. Давайте розберемося, що саме сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто стикається з подібними обвинуваченнями.
Що трапилося у цій справі
Уявіть собі ситуацію: людина має акаунт у соцмережі «Вконтакте» і зберігає на своїй сторінці відеоматеріали. Не коментує, не поширює через репости, а просто зберігає – мовляв, щоб переглянути пізніше. А потім приходить СБУ з обшуком, і ці «збережені» матеріали стають підставою для кримінальної справи.
Саме так сталося з фігурантом цієї справи. За версією обвинувачення, він розмістив на своїй відкритій сторінці у «Вконтакте» низку відеороликів. У цих матеріалах містилося виправдовування збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, та героїзація (глорифікація) осіб, які цю агресію здійснювали.
Місцевий суд визнав чоловіка винним за двома статтями Кримінального кодексу України. За ч. 1 ст. 111-1 КК (колабораційна діяльність) – позбавлення права обіймати посади на 10 років. А за ч. 3 ст. 436-2 КК – 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, окрім житла.
Ключове слово тут – «конфіскація». Саме ця частина вироку згодом і стала каменем спотикання.
Як рухалася справа
Після вироку Хмельницького міськрайонного суду від 6 грудня 2024 року захист подав апеляцію. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Тоді сторона захисту пішла до Верховного Суду – і не помилилася.
Верховний Суд уперше розглянув цю справу ще у жовтні 2025 року і повернув її на новий апеляційний розгляд. Під час повторного розгляду апеляція частково задовольнила клопотання захисту: звільнила особу від відповідальності за ч. 1 ст. 111-1 КК через закінчення строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрила на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України.
А от вирок за ч. 3 ст. 436-2 КК – 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна – знову залишили без змін. І захист знову подав касаційну скаргу.
Що вирішив Верховний Суд остаточно
15 липня 2026 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила рішення, яке можна назвати знаковим для цієї категорії справ.
Основну частину доводів захисту – про недоведеність вини, порушення права на захист, неякісний відеозв’язок під час засідань, відмову в допиті обвинуваченого – суд відхилив. Винуватість особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК, була підтверджена належними доказами. Зокрема, судово-лінгвістичною експертизою, яка встановила, що у відеоматеріалах справді містяться ознаки виправдовування агресії РФ та глорифікації її учасників.
Не допомогли й аргументи про «щире каяття». Колегія суддів нагадала усталену позицію: щире каяття – це не просто слова «я визнаю провину». Це критична оцінка своїх дій, їх осуд і конкретні кроки для виправлення ситуації. А позиція на кшталт «я просто дивився відео, нічию сторону не займав» – це не каяття.
Втім, в одному ключовому моменті Верховний Суд таки став на бік засудженого. І цей момент – конфіскація майна.
Чому конфіскація майна за ч. 3 ст. 436-2 КК незаконна
Тут важливий нюанс, який часто випускають з уваги. Частина 2 статті 59 Кримінального кодексу України чітко визначає, коли можна призначати конфіскацію майна. А саме:
– за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини;
– за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки (незалежно від ступеня тяжкості).
І лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК.
А тепер дивимося на ст. 436-2 КК. Це злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Він не належить ні до корисливих, ні до злочинів проти нацбезпеки. І хоча санкція ч. 3 цієї статті формально передбачає конфіскацію, застосувати її можна лише за наявності корисливого мотиву.
У цій справі корисливого мотиву не було. Людина не заробляла на поширенні відео, не отримувала грошей від держави-агресора. Вона діяла з ідеологічних міркувань. А отже, підстави для конфіскації майна – відсутні.
Прокурор у судовому засіданні, до речі, частково підтримав позицію захисту саме в цій частині. Погодився, що конфіскацію застосували необґрунтовано.
Що це означає на практиці
Верховний Суд змінив попередні рішення: виключив із вироку та ухвали вказівку про конфіскацію всього майна. Особа залишається засудженою за ч. 3 ст. 436-2 КК до 5 років позбавлення волі, але без додаткового покарання у вигляді конфіскації.
Це рішення – важливий сигнал для всіх судів нижчих інстанцій. Конфіскація майна не може бути автоматичним довіском до будь-якого вироку. Вона потребує окремого обґрунтування, і якщо корисливий мотив відсутній – застосовувати її не можна.
Крім того, колегія суддів нагадала, що відсутність досудової доповіді органу пробації не є безумовною підставою для скасування вироку. Так само як і перерахування 5000 гривень на ЗСУ вже після засудження не може суттєво вплинути на призначене покарання, особливо коли воно й так мінімальне.
Ця постанова Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 686/3625/23 остаточна й оскарженню не підлягає. І хоча сам засуджений не уникнув реального строку, прецедент із конфіскацією майна тепер працюватиме на користь інших обвинувачених за аналогічними статтями – там, де держава не доведе, що людина отримувала зиск від своїх протиправних дій.
