Скасування постанови ТЦК про штраф у 17 000 гривень – реальна історія, яку нещодавно розглянув Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя. У справі № 335/5432/26 (провадження 2-а/335/120/2026) чоловік оскаржив стягнення за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. І виграв. Цей випадок добре показує, які помилки військкомату можуть стати підставою для скасування штрафу.
Почнемо з дат, бо саме в них захована перша проблема. Постанову винесли 11 вересня 2024 року. У документі зазначили, що чоловік мав прибути за повісткою 21 липня 2024 року. Але саму повістку йому вручили лише 20 серпня 2024 року. Тобто виклик людина отримала через місяць після того дня, коли нібито мала з’явитися.
Це не просто прикрий збіг. За пунктом 41 Порядку № 560 особа вважається належно оповіщеною про виклик тільки з моменту фактичного отримання повістки. Простіше кажучи, вимагати прибуття 21 липня можна лише тоді, коли людина знала про цю вимогу до цієї дати. Якщо повістка прийшла 20 серпня, то виконати виклик заднім числом неможливо.
Представник позивача, адвокат, наголосив саме на цьому. Він пояснив: раз чоловіка належно не повідомили про виклик на 21 липня, то й обов’язку з’явитися саме тоді не виникло. А отже, не було й підстав для штрафу за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Але найбільше суд зацікавило навіть не сама повістка, а те, як ТЦК розглядав адміністративну справу. Тут відкрилася друга, серйозніша проблема – процедурна.
За статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, справу розглядають у присутності особи, яку притягують до відповідальності. Заочно це допустимо лише тоді, коли є дані про своєчасне повідомлення людини про місце і час розгляду. А таких даних у матеріалах справи не знайшлося.
ТЦК не зміг підтвердити, що повідомив чоловіка про дату, час і місце розгляду адміністративного матеріалу хоча б за три дні. Це пряме порушення процедури. І саме воно, а не спір про повістку, стало головною підставою для скасування постанови ТЦК.
До речі, про сам штраф чоловік дізнався не від ТЦК. Точніше, взагалі випадково – коли державний виконавець відкрив виконавче провадження та наклав арешт на його гроші. Це сталося 13 травня 2026 року. Лише після цього він разом із адвокатом ознайомився зі змістом постанови. Сам документ у день винесення йому не вручили, підпису в графі про отримання не було.
Більше того, доказів того, що копію направляли поштою і людина її отримала, відповідач так і не надав. Тут важливий момент для всіх, хто боїться пропустити строк оскарження. Суд поновив цей строк, бо причина виявилася поважною: позивач просто не знав про постанову, поки не заарештували кошти. Позов подали вже наступного дня після ознайомлення з документом.
Далі суд проаналізував, чи дотримався відповідач вимог закону. Верховний Суд у низці справ уже пояснював: якщо особу несвоєчасно повідомили або взагалі не повідомили про розгляд справи, це самостійна підстава для визнання постанови неправомірною. Людина втрачає можливість бути присутньою, давати пояснення, подавати докази, користуватися правничою допомогою.
Суд у Запоріжжі послався на цю позицію. Він нагадав, що адміністративна відповідальність за своєю природою близька до кримінальної. Це теж державний примус, теж санкції, які можуть серйозно вдарити по людині. Тому процедура тут не формальність. Якщо її порушили, штраф не може залишатися чинним.
До речі, Європейський суд з прав людини ще у справі «Надточій проти України» звертав увагу на карний характер адміністративної відповідальності. Це означає, що гарантії справедливого розгляду тут не менш важливі, ніж у кримінальних провадженнях. Людина, яку штрафують, не має бути в гіршому становищі лише тому, що справу розглядає не суд, а посадова особа.
Не можна оминути й обов’язок доказування. У спорах із суб’єктом владних повноважень саме цей суб’єкт має довести правомірність свого рішення. Так передбачає частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У нашому випадку ТЦК не надав доказів ні належного виклику, ні повідомлення про розгляд справи. А раз немає доказів – немає і законної постанови.
Варто згадати і про саме правопорушення, яке інкримінували. Йшлося про неявку за викликом відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Але навіть якщо людина порушила правила, карати її можна лише з дотриманням усієї процедури. Інакше покарання не витримає судового контролю.
Що в результаті? Суд задовольнив позов повністю. Постанову тимчасово виконуючого обов’язки начальника ТЦК № 2365/1 від 11 вересня 2024 року скасували. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрили. На додачу на користь позивача стягнули судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Ця історія дає кілька практичних уроків, які варто запам’ятати.
- Якщо повістку вручили після дати, на яку викликали, вимога з’явитися заднім числом не працює.
- Розгляд адміністративної справи без належного повідомлення – це грубе процедурне порушення.
- Штраф можна оскаржити навіть тоді, коли про нього дізналися пізно, якщо пояснити суду, чому так сталося.
- Саме ТЦК має довести, що все зробив за законом, а не ви – що ви не винні.
Чесно кажучи, чимало людей опускають руки після отримання постанови про штраф. Хтось просто сплачує, хтось боїться судитися з державною установою. Але практика показує: якщо в діях військкомату була процедурна помилка, шанси на скасування постанови ТЦК цілком реальні. Головне – не мовчати і вчасно звернутися по правничу допомогу.
Коли ви бачите в постанові нелогічні дати або розумієте, що вас не кликали на розгляд, це вже привід придивитися до документа уважніше. Суд у справі № 335/5432/26 ще раз підтвердив: державний орган не може карати людину, якщо сам порушив правила гри.
