Стаття 69-1 КК України – це той інструмент, який дозволяє суду призначити значно м’якше покарання, ніж передбачено санкцією. Але чи завжди він працює? Саме це питання стало каменем спотикання у справі № 214/2983/24, яку в травні 2026 року розглядала Велика Палата Верховного Суду. І рішення, ухвалене за її підсумками, змусить багатьох адвокатів та суддів переглянути свої підходи.
Давайте розберемося без зайвої юридичної мішури, що саме трапилося і чому це важливо для кожного, хто стикається з кримінальним правосуддям.
З чого все почалося
Історія цієї справи досить типова для наркозлочинів. Чоловіка засудили за частиною третьою статті 307 Кримінального кодексу України – тобто за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту. Йшлося про амфетамін, метамфетамін, МДМА, PVP та прекурсор псевдоефедрин. Загалом – серйозний букет.
Суд першої інстанції призначив йому 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це мінімальне покарання, передбачене санкцією частини третьої статті 307 КК України. І тут виникла колізія.
Прокурор подав касаційну скаргу з досить несподіваним аргументом: мовляв, суд мав застосувати статтю 69-1 Кримінального кодексу України і знизити покарання ще більше – до двох третин від максимального строку. Звучить парадоксально, правда? Сторона обвинувачення вимагає м’якшого вироку для засудженого.
Але насправді логіка прокурора була такою: якщо суд визнав щире каяття, не знайшов обтяжуючих обставин, а обвинувачений визнав провину – чому б не застосувати спеціальні правила призначення покарання?
У чому суть статті 69-1
Тут важливий момент. Стаття 69-1 КК України – це спеціальна норма, яка обмежує максимальний розмір покарання. Вона каже: якщо є пом’якшуючі обставини з пунктів 1 та 2 частини першої статті 66 КК України, немає обтяжуючих обставин і обвинувачений визнав провину – строк покарання не може перевищувати двох третин від максимуму, передбаченого санкцією.
Зверніть увагу на слово «та» між пунктами 1 і 2. Це не «або». Це означає, що потрібні обставини з обох пунктів одночасно.
Пункт 1 статті 66 – це з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. Достатньо хоча б однієї з цих трьох обставин. Пункт 2 – це добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. Теж достатньо однієї з двох.
І ось тут криється головна проблема. У наркозлочинах, як і в багатьох інших категоріях справ, часто немає конкретного потерпілого, якому можна відшкодувати збитки. Немає матеріальної шкоди – немає і підстави для застосування пункту 2.
Стара позиція: логіка contra legem
До травня 2026 року суди орієнтувалися на постанову Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року у справі № 5-23кс(15)16. Її логіка була приблизно такою: якщо злочин не завдав конкретних збитків чи шкоди, то й вимагати їх відшкодування неможливо. А отже, відсутність пункту 2 не повинна блокувати застосування статті 69-1.
Чесно кажучи, це виглядало цілком справедливо. Справді, навіщо карати людину суворіше лише через те, що її злочин за конструкцією складу не передбачає матеріальної шкоди? Адже ступінь суспільної небезпечності таких діянь може бути значно нижчим.
Але Велика Палата подивилася на це інакше.
Новий підхід Великої Палати
У постанові від 27 травня 2026 року Велика Палата Верховного Суду чітко сказала: для застосування статті 69-1 КК України потрібна наявність щонайменше однієї обставини з пункту 1 і щонайменше однієї – з пункту 2 частини першої статті 66 Кримінального кодексу України. Якщо хоча б одного елемента бракує – норма не застосовується. Крапка.
І не має значення, чи йдеться про злочин з матеріальним, формальним або усіченим складом. Суд зобов’язаний перевірити: чи була завдана шкода і чи була вона усунена? Якщо шкоди не було взагалі – умова пункту 2 не виконана, отже, стаття 69-1 не працює.
Колегія суддів, яка передавала справу на розгляд Великої Палати, висловлювала сумніви щодо такого підходу. Вона аргументувала, що законодавець невипадково обрав саме пункти 1 і 2 статті 66 – адже разом вони створюють відчуття справедливості: є і моральний аспект (каяття), і матеріальний (відшкодування). Але Велика Палата пішла далі й формалізувала цей підхід.
Чому це рішення важливе
По-перше, Велика Палата прямо відступила від висновку Верховного Суду України 2016 року. Це означає, що стара практика більше не діє.
По-друге, суди тепер зобов’язані перевіряти наявність обох груп пом’якшуючих обставин. Саме лише щире каяття без відшкодування шкоди не дає права на застосування статті 69-1 КК України.
По-третє, для захисту це сигнал: якщо ваш підзахисний вчинив злочин без конкретного потерпілого – скажімо, зберігав наркотики для власного вживання або вчинив інший злочин із формальним складом – розраховувати на автоматичне пом’якшення за статтею 69-1 більше не варто.
Крім того, Велика Палата наголосила: у кримінальному провадженні вид і розмір шкоди підлягають доказуванню відповідно до пункту 3 частини першої статті 91 Кримінального процесуального кодексу України. Навіть якщо шкода перебуває поза межами складу злочину, її все одно потрібно встановлювати.
А що з конкретною справою
Касаційну скаргу прокурора Велика Палата залишила без задоволення. Вирок залишився без змін – 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Чому? Бо в матеріалах справи було встановлено лише одну пом’якшуючу обставину – щире каяття (пункт 1 статті 66). Жодних доказів добровільного відшкодування збитків чи усунення шкоди (пункт 2 статті 66) не було. А без цього, як ми вже з’ясували, стаття 69-1 не застосовується.
Цікаво, що і прокурор, і захисник у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу. Рідкісний випадок, коли сторони обвинувачення і захисту зійшлися в одній позиції. Але суд вирішив інакше.
Як це працюватиме на практиці
Новий підхід Великої Палати по суті підвищує планку для застосування статті 69-1 КК України. Тепер недостатньо просто визнати провину і покаятися – потрібно ще й реально усунути наслідки свого діяння.
Для злочинів, де є конкретний потерпілий, це означає необхідність активних дій: відшкодувати лікування, компенсувати знищене майно, публічно вибачитися, якщо йдеться про моральну шкоду. Для злочинів без очевидного потерпілого ситуація складніша – і тут адвокатам доведеться проявляти креативність у пошуку способів продемонструвати усунення шкоди.
Водночас рішення не закриває шлях до пом’якшення покарання повністю. У суду залишаються інші інструменти – та ж стаття 69 КК України, яка дозволяє призначити покарання нижче від найнижчої межі за наявності кількох пом’якшуючих обставин. Але це вже зовсім інша історія і зовсім інші вимоги.
Кожна справа, звісно, індивідуальна. Універсальних рецептів тут немає. Але одне можна сказати точно: правова визначеність щодо статті 69-1 КК України нарешті з’явилася, і це безсумнівний плюс для всієї системи кримінального правосуддя.
