Знаєте це відчуття, коли попередження лунає не як політична заява, а як суха констатація факту від людини, яка бачить війну зсередини? Командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровди, відомий як Мадяр, зробив саме таку заяву. Вона змушує не просто хвилюватися, а проводити чіткий юридичний аналіз того, що відбувається. Його слова про ймовірне продовження російських атак – це привід поговорити не про емоції, а про право. Про те, як міжнародне гуманітарне право (МГП) кваліфікує дії, коли одна сторона воює з армією, а інша – цілеспрямовано тероризує цивільних.
Чому це не просто війна, а юридичний діагноз
Мадяр провів межу, яка з погляду юриспруденції є фундаментальною. Він сказав: «Ми б’ємо по джерелах фінансування та забезпечення війни, по виробництву зброї. Вони ж застосовують масований терор проти цивільного населення». Це не риторика. Це пряма вказівка на різні правові режими ведення бойових дій.
З точки зору МГП, атака на військовий об’єкт – наприклад, завод із виробництва боєприпасів чи нафтопереробний комплекс, що фінансує армію, – є легітимною військовою ціллю. Стаття 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій чітко визначає: військові об’єкти – це ті, які через свій характер, розташування, призначення або використання роблять ефективний внесок у воєнні дії. Знищення такого об’єкта дає явну військову перевагу.
А тепер подивімося на інший бік. Умисне спрямування атак проти цивільного населення або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, – це воєнний злочин. Пряма норма, зафіксована у статті 8(2)(b)(i) Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Тут немає жодних «але» чи «якщо». Це абсолютна заборона, від якої не можна відступити за жодних обставин.
Коли Бровди каже про «масований терор», він фактично вказує на системність цих злочинів. Масованість – це кваліфікуюча ознака, яка перетворює окремі епізоди на практику, на лінію поведінки, що підпадає під визначення злочинів проти людяності. Стаття 7 Римського статуту визначає їх як дії, що вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. І саме це ми спостерігаємо.
Цивілізаційна прірва як правова реальність
Окремо командувач наголосив на різниці світоглядів. Він назвав це цивілізаційною прірвою – від ставлення до людського життя до особистісної суб’єктності. Для юриста це не просто філософська теза. Це свідчення того, що в основі злочинної поведінки лежить не брак наказів, а глибоко вкорінена зневага до базових принципів права.
Тут важливий момент. Женевські конвенції базуються на принципі розрізнення. Комбатанти зобов’язані завжди відрізняти цивільне населення від учасників бойових дій і спрямовувати атаки виключно на законні військові цілі. Цей принцип не є результатом домовленостей між генералами. Він виріс із століть європейської правової думки, з ідеї, що людське життя має абсолютну цінність, а війна – це не анархія, а сфера, яку все ще регулює закон.
Коли одна сторона свідомо ігнорує цей принцип, вона ставить себе поза правовим полем. Саме цю прірву й описує Мадяр. І саме вона є предметом доказування в міжнародних судах. Прокурорам потрібно довести не лише факт атаки, а й mens rea – винний умисел. Заяви посадових осіб, які свідчать про зневагу до життя цивільних, стають доказами такого умислу.
Терор як зброя: що каже закон
Слово «терор» – не журналістське перебільшення в цьому контексті. Міжнародне право знає окремий склад злочину – акти тероризування цивільного населення під час війни. Стаття 51(2) Додаткового протоколу I забороняє акти насильства чи погрози насильством, головною метою яких є тероризування цивільного населення.
Російська тактика масованих обстрілів міст, енергетичної інфраструктури напередодні зими, ударів по житлових кварталах – це не хаотичні дії. З правової точки зору це свідома стратегія, спрямована на залякування мільйонів людей. І саме ця стратегія є предметом розслідування МКС та українських правоохоронних органів.
Різниця, яку підкреслив Бровди, стає ще очевиднішою, якщо поглянути на концепцію пропорційності. Навіть атакуючи законну військову ціль, сторона конфлікту зобов’язана утриматися від удару, якщо випадкові жертви серед цивільного населення будуть надмірними порівняно з очікуваною військовою перевагою. Це тонкий баланс, який вимагає постійної оцінки.
А тепер подивіться на дії РФ. Вони б’ють по об’єктах, які не мають жодного військового значення. По торговельних центрах. По вокзалах. По лікарнях. Не може бути жодної розмови про пропорційність, коли військова перевага від такого удару дорівнює нулю, а жертви – свідомо запланований результат. Кваліфікація однозначна: це пряма атака на цивільних, заборонена без жодних винятків.
Що робити з цим знанням далі
Мадяр закликав українців зберігати сталеві нерви та пильність. Порада, яка здається простою, але насправді має і юридичний вимір. Пильність – це не лише про особисту безпеку. Це про здатність суспільства фіксувати та документувати злочини.
Кожен свідок, який знімає наслідки обстрілу з дотриманням правил безпеки, створює доказову базу. Кожен журналіст, який фіксує свідчення постраждалих, допомагає майбутньому правосуддю. Це не перебільшення. Міжнародні трибунали по Руанді та колишній Югославії значною мірою спиралися на свідчення очевидців, фотографії та відеозаписи. В епоху цифрових технологій роль такого громадянського документування зростає в рази.
Попередження про ймовірне продовження атак – це нагадування, що право не є абстрактною категорією. Воно працює тут і зараз. Воно дає інструменти для кваліфікації дій ворога. Воно пояснює, чому їхні дії є злочинними не з погляду нашої думки, а з погляду норм, які визнає весь світ.
Розуміння цієї правової рамки робить нас не просто жертвами обставин. Воно робить нас суспільством, яке навіть під час війни здатне мислити категоріями права. А це означає, що кожен злочин матиме не лише моральний осуд, а й конкретну юридичну кваліфікацію. І всі, хто віддавав накази тероризувати цивільних, до цієї кваліфікації неминуче прийдуть. Не тому, що ми цього хочемо. А тому, що так працює закон, який ми захищаємо.
