100% бронювання прокурорів САП – це не просто цифра, а один із найвідвертіших прикладів несправедливості всієї мобілізаційної системи. Таку думку висловив кандидат політичних наук та офіцер ЗСУ Андрій Ковальов в ефірі телеканалу «Київ», і його аргументи змушують серйозно задуматися про логіку державних рішень під час війни.
Давайте розберемося, що саме викликало таку гостру реакцію. Уявіть собі дві структури, від яких щодня залежать життя людей. Одна гасить пожежі під обстрілами та витягує поранених із-під завалів. Інша – розслідує корупційні злочини, що, без сумніву, теж надзвичайно важливо. Та от коли мова заходить про бронювання військовозобов’язаних, правила для них виявляються геть різними. І різниця ця, м’яко кажучи, шокує.
Ковальов наголосив на конкретному дисбалансі: ДСНС та поліція можуть забронювати лише 50% свого особового складу. Підприємства критичної інфраструктури теж отримують квоту тільки на частину працівників. А от Спеціалізована антикорупційна прокуратура, згідно з чинними урядовими нормами, має право на 100% бронювання своїх співробітників. «Це нонсенс», – прямо заявив офіцер.
Тут важливий момент. Питання не в тому, чи потрібна країні антикорупційна прокуратура. Вона, безумовно, потрібна. Але чому критерії для різних державних органів настільки різняться, що одні можуть повністю сховатися від мобілізації, а інші змушені відправляти половину команди до війська? Це виглядає як системний перекіс, якому бракує здорового глузду.
Чому це взагалі стало можливим?
Корінь проблеми – у постанові Кабінету Міністрів №76. Саме цей документ встановлює порядок бронювання військовозобов’язаних за органами державної влади, підприємствами та організаціями на період мобілізації. У ньому й прописані ті самі відсоткові обмеження, які, як бачимо, працюють дуже вибірково. Чому для САП зробили виняток, дозволивши повне бронювання? Публічного та зрозумілого пояснення цьому суспільство так і не отримало.
Коли немає однакових правил гри, виникає закономірне обурення. Система, в якій прокурори мають абсолютний захист від мобілізації, а рятувальники й поліцейські – ні, не може сприйматися як справедлива. І це не просто емоційне твердження. Уявіть родину, де один син служить у ДСНС і ризикує життям на пожежі після ракетного удару, а його колегу тим часом мобілізують, бо ліміт у 50% уже вичерпано. А в той самий час десь у Києві весь штат прокуратури спокійно працює, бо їхня броня – стовідсоткова. Відчуття соціальної напруги тут неминуче.
Андрій Ковальов закликає майбутній уряд до конкретного кроку: переглянути постанову №76 і визначити пріоритети бронювання, виходячи з реальних потреб воюючої держави. Це означає чесно відповісти на запитання: хто зараз критичніший – той, хто гасить пожежі й ловить диверсантів, чи той, хто розслідує злочини посадовців? Ідеального рішення тут немає, потрібні й ті, й інші. Але коли бронювання перетворюється на привілей для обраних, а не на інструмент збереження життєздатності країни, це підриває довіру до держави зсередини.
До речі, варто згадати, що мобілізація – це не просто набір людей до армії. Це складний соціальний договір між суспільством і владою. Люди готові воювати, але хочуть бачити, що тягар розподілений чесно. Коли ж вони спостерігають, як окремі структури отримують, по суті, імунітет, це роз’їдає саму основу цього договору. І справа не в прокурорському корпусі як такому, а в принципі рівності перед законом.
Як це виправити?
Перегляд критеріїв бронювання – це не просто технічна правка документа. Це можливість повернути логіку в мобілізаційну систему. Варіантів тут кілька. Можна встановити єдиний відсоток для всіх без винятку держорганів. Або запровадити гнучку шкалу, де пріоритет визначається не належністю до «елітного» відомства, а реальною участю в обороноздатності чи критичним характером виконуваних завдань. Головне, щоб правила стали прозорими, і що важливіше – однаковими для всіх.
Звісно, окремо стоятиме питання про тих, хто вже отримав бронювання за старими правилами. Чи буде перегляд мати зворотну силу – це вже питання юридичної техніки та політичної волі. Але сам факт початку такої дискусії – вже важливий сигнал.
Ковальов фактично озвучив те, про що думають багато хто в тилу й на фронті: несправедливість у розподілі мобілізаційного тягаря стає надто очевидною. Ігнорувати це питання й надалі означало б і далі накопичувати напругу в суспільстві. Коли кожен на своєму місці відчуває, що його внесок цінується однаково, а правила гри писані для всіх – тільки тоді система починає працювати як єдиний організм. Саме цього, на думку офіцера, так бракує зараз. Чекаємо, чи почує цей заклик майбутній уряд.
