Коли ви вже пройшли дві судові інстанції і отримали небажане рішення, залишається останній рубіж – касаційна скарга до Верховного Суду. Саме з таким кроком звернувся до касації ФОП Плис Олег Юрійович, але 3 вересня 2026 року колегія суддів залишила його вимоги без руху. Давайте подивимось, що сталося у справі № 912/2892/25 і чому позивач не отримав бажаного результату.
Спочатку – про суть конфлікту. Підприємець Плис О.Ю. подав позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України». Він вимагав визнати недійсним рішення комісії відповідача, ухвалене за результатами розгляду акта про порушення. Іншими словами, між сторонами виник спір щодо газопостачання: оператор газорозподільних мереж склав акт про якесь порушення, потім розглянув його і прийняв рішення, а споживач-підприємець із цим не погодився.
Суд першої інстанції – Господарський суд Кіровоградської області – 13 лютого 2026 року відмовив у позові. Підприємець подав апеляцію, і Центральний апеляційний господарський суд 27 травня 2026 року залишив рішення місцевого суду без змін. Після цього й була подана касаційна скарга – вже до Верховного Суду.
Тут важливий момент: касаційна скарга – це не ще один шанс просто передивитися справу по суті. Касаційний суд перевіряє, чи правильно нижчі суди застосували норми матеріального або процесуального права. Тобто вас цікавить не новий погляд на докази, а лише юридичні помилки, допущені раніше. І якщо таких помилок немає – скаргу залишать без задоволення.
У справі № 912/2892/25 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Булгакової І.В., Колос І.Б. та Малашенкової Т.М. постановила: касаційну скаргу ФОП Плиса О.Ю. залишити без задоволення, а рішення першої та апеляційної інстанцій – без змін. Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Чесно кажучи, для підприємця це фінальна крапка в цьому спорі. Що це означає на практиці? Рішення комісії газорозподільної компанії залишається чинним. Якщо там, скажімо, нарахували якісь штрафи чи обсяги необлікованого газу – доведеться виконувати. А оскільки Верховний Суд не знайшов підстав для скасування попередніх рішень, то, вочевидь, суди перших інстанцій діяли в межах закону.
А яким законом вони керувалися? У постанові прямо згадано статті 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України. Кожна з них стосується різних аспектів касаційного провадження: меж розгляду справи, повноважень суду, розподілу судових витрат. Наприклад, стаття 300 ГПК України встановлює, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права, але не досліджує докази заново. Саме тому банальна незгода з оцінкою фактів не є підставою для задоволення касаційної скарги.
Крім того, відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, залишення касаційної скарги без задоволення означає, що суд не побачив незаконності чи необґрунтованості оскаржуваних рішень. А стаття 315 цього ж кодексу прямо вказує: постанова касаційної інстанції є остаточною і не підлягає оскарженню. Простіше кажучи, далі йти нікуди.
І все ж, чи варто засмучуватися підприємцю в подібній ситуації? Кожна справа індивідуальна. Можливо, в іншій справі з аналогічними обставинами суд задовольнив би скаргу – якби були допущені процесуальні порушення або неправильно витлумачена норма матеріального права. Але саме у цьому випадку касаційна скарга не спрацювала.
До речі, зверніть увагу на один формальний, але важливий нюанс. У тексті постанови фігурують представники сторін – адвокати, які діяли на підставі ордерів і довіреностей. Це підтверджує, що супровід професійного юриста на стадії касації – не розкіш, а необхідність. Адже саме він допомагає правильно обґрунтувати, яку саме норму права порушили суди, а не просто висловити незгоду з результатом.
Повернімося до цифр. Справа № 912/2892/25 пройшла всі три інстанції менш ніж за рік – перше рішення ухвалено в лютому 2026-го, а остаточне у вересні. Така швидкість для української судової системи – доволі непоганий показник. Утім, для позивача це, певно, слабка втіха, коли рішення все одно не на його користь.
Наостанок варто нагадати: акт про порушення – це документ, який складає оператор газорозподільних мереж, якщо вважає, що споживач порушив умови договору або законодавства. Це може бути втручання в лічильник, самовільне під’єднання до мереж тощо. Рішення за результатами розгляду такого акта часто містить фінансові санкції. Оскаржувати його можна в суді, але, як бачимо, успіх не гарантований навіть на рівні касаційної скарги.
Судова практика у газових спорах поступово стає більш одноманітною. І хоча кожен випадок унікальний, знання подібних прецедентів допомагає зважено оцінити власні шанси та обрати правильну стратегію захисту.
