Коли суд ухвалює рішення, але забуває розподілити судові витрати, на допомогу приходить додаткова постанова про розподіл судових витрат. Це не рідкість – судді теж люди, і в гонитві за справедливістю по суті спору грошове питання іноді вислизає з поля зору. Розберімося, як цей механізм працює на практиці, на прикладі реальної справи, що дійшла до Верховного Суду.
Уявіть собі ситуацію. Є справа про банкрутство ТОВ «Седна-Агро». Арбітражний керуючий Левченко В. М. виконує обов’язки ліквідатора, аж раптом фізична особа-підприємець Корякін Д. В. подає позов і вимагає стягнути з нього понад 735 тисяч гривень – пеню та збитки. Мова йде про справу № 925/1240/21(925/268/25), яка пройшла через три судові інстанції.
Перша інстанція – Господарський суд Черкаської області – у жовтні 2025 року задовольнила позов частково. Стягнула з арбітражного керуючого майже 180 тисяч гривень пені за одним епізодом, ще стільки ж за іншим, плюс близько 17 тисяч збитків. Загалом вийшло трохи більше 376 тисяч. Решту вимог суд відхилив.
Обидві сторони залишилися незадоволеними. Позивач хотів більше, відповідач – менше. Обидва пішли до Північного апеляційного господарського суду. Але апеляція в лютому 2026 року сказала своє тверде «ні» обом скаргам і залишила рішення першої інстанції без змін.
Далі – касація. І ось тут ситуація почала змінюватися. Верховний Суд 28 травня 2026 року частково задовольнив скаргу арбітражного керуючого Левченка В. М. Скасував стягнення 179 647,08 грн пені та 16 897,84 грн збитків і ухвалив у цій частині нове рішення – відмовити в позові. Касаційна скарга позивача залишилася без задоволення.
Здавалося б, крапка. Але ні.
Річ у тім, що арбітражний керуючий, подаючи апеляційну скаргу, сплатив судовий збір у розмірі 5 558,08 грн. І хоча Верховний Суд вирішив питання про розподіл судового збору за касацію (стягнувши з позивача 4 717,08 грн), витрати на апеляційне оскарження залишилися «за кадром». Суд просто не розподілив їх у своїй постанові.
Отут і знадобилася додаткова постанова про розподіл судових витрат. Арбітражний керуючий звернувся до Верховного Суду з відповідною заявою вже 10 червня 2026 року – тобто менш ніж за два тижні після основної постанови.
Як це взагалі працює з погляду закону? Стаття 244 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) прямо передбачає: суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасника справи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішив питання про судові витрати. Тобто це не якась надзвичайна процедура, а цілком собі штатний механізм.
Крім того, частина чотирнадцята статті 129 ГПК України встановлює правило: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, не передаючи справу на новий розгляд, він відповідно змінює і розподіл судових витрат. А стаття 315 цього ж Кодексу уточнює, що в резолютивній частині постанови касації має зазначатися новий розподіл витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
Коротше кажучи, закон зобов’язує суд вирішити грошове питання. Якщо ж він цього не зробив – є інструмент виправлення ситуації.
Тепер найцікавіше: математика. Як Верховний Суд порахував, скільки позивач має компенсувати відповідачеві?
За подання апеляційної скарги арбітражний керуючий заплатив 5 558,08 грн. Ця сума була обрахована виходячи з того, що він оскаржував рішення в частині стягнення 308 782,22 грн, із застосуванням понижувального коефіцієнта 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (для електронної форми подання).
За результатами касаційного перегляду з тих 308 782,22 грн, які оскаржував відповідач, на його користь було ухвалено рішення щодо 196 544,92 грн – це 64% від оскарженої суми. Відповідно, на користь позивача залишилося 112 237,30 грн – 36%.
Загальне правило розподілу судових витрат, закріплене в частині четвертій статті 129 ГПК України, говорить: у разі часткового задоволення позову витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог. Тож суд зробив просту арифметичну дію: 64% від 5 558,08 грн – це 3 557,17 грн. Саме цю суму позивач і повинен компенсувати арбітражному керуючому. Решта судового збору за апеляцію залишається на відповідачеві.
Так і з’явилася додаткова постанова про розподіл судових витрат від 1 липня 2026 року. Верховний Суд задовольнив заяву арбітражного керуючого і стягнув з ФОП Корякіна Д. В. 3 557,17 грн.
Кілька практичних моментів, які варто запам’ятати. По-перше, додаткове рішення ухвалює той самий суд, що виніс основне, – у цьому випадку Верховний Суд, адже саме він змінив розподіл позовних вимог. Виконувати додаткову постанову доручили Господарському суду Черкаської області – він видасть відповідний наказ.
По-друге, додаткова постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Це логічно: якщо основне рішення вже пройшло всі інстанції, немає сенсу знову відкривати дискусію через суто фінансове уточнення.
Чесно кажучи, цей інструмент – справжній рятівний круг для сторін, які понесли витрати на судовий збір, але не отримали компенсації просто через технічну неуважність суду. І Господарський процесуальний кодекс України дає для цього всі підстави. Статті 126, 129, 234, 235, 244, 314 і 315 ГПК України – ось та нормативна база, якою керувався Верховний Суд, ухвалюючи додаткову постанову у справі № 925/1240/21(925/268/25).
Головне – не зволікати. Якщо суд не вирішив питання судових витрат, варто одразу готувати заяву про додаткове рішення. У цій справі арбітражний керуючий подав її менш ніж за два тижні після постанови касації, і це спрацювало.
