Додаткова винагорода до 100 000 гривень для військових – тема, яка не втрачає актуальності з перших днів повномасштабної війни. Та чи завжди військовослужбовець, який перебував у районі бойових дій, має право на цю виплату? Запорізький окружний адміністративний суд нещодавно розглянув показову справу, яка чітко окреслює: формальне перебування в зоні бойових дій і реальне виконання бойових завдань – це геть різні речі.
Давайте розберемо цю історію детально, бо вона корисна кожному, хто служить.
Що сталося: позиція військовослужбовиці
Головна медична сестра однієї з військових частин звернулася до суду з позовом. Вона просила визнати протиправною бездіяльність командування та зобов’язати виплатити їй додаткову винагороду до 100 000 гривень за період з 17 вересня по 25 грудня 2024 року.
Чому вона вважала, що має право на ці гроші? У неї на руках була довідка від рідної військової частини. Цей документ підтверджував, що вона брала участь у заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії – і все це безпосередньо в районах проведення таких заходів. Звучить переконливо, правда ж?
Логіка позивачки була простою: якщо частина видала довідку – значить, у неї є всі первинні документи. Журнали бойових дій, накази, рапорти. А якщо документи є – чому не платять?
Що відповіла військова частина
Відповідач зайняв жорстку позицію. У відзиві на позов командування чітко заявило: жінка в спірний період не виконувала бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних дій. Тому надати витяги з журналів бойових дій чи бойових розпоряджень щодо її участі частина просто не може – їх не існує.
А щодо довідки? Тут представники частини пояснили: цей документ складений за формою, яка використовується для підтвердження права на статус учасника бойових дій. Підстава – пункт 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Інакше кажучи, формулювання в довідці – загальне. Воно не доводить, що конкретна людина виконувала конкретні бойові завдання, за які передбачена виплата за Постановою №168.
Що каже закон про додаткову винагороду
Тут важливий момент. Давайте подивимося, як усе регулюється.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану» встановила два розміри додаткової винагороди: 30 000 гривень та до 100 000 гривень. Другий, підвищений розмір – саме для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує заходи з національної безпеки і оборони, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення.
Але ключове – не сама по собі Постанова №168, а Порядок виплати грошового забезпечення, затверджений наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260. Саме він – у розділі XXXIV – деталізує, що вважається бойовим завданням і як підтвердити участь у ньому.
Перелік конкретний і вичерпний: ведення бойових дій на лінії зіткнення, вогневе ураження противника, виконання завдань на території противника, робота медичного персоналу в районах ведення бойових дій, розмінування тощо. Кожен випадок – окремий пункт, і просто «перебувати поруч» недостатньо.
Три кити, на яких тримається виплата
А тепер – найважливіше. Пункт 4 розділу XXXIV Порядку №260 чітко перелічує документи, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях:
- бойовий наказ або бойове розпорядження;
- журнал бойових дій (або вахтовий, навігаційний журнал, журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення, постова відомість);
- рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця.
Саме сукупність цих документів, а не якийсь один із них, є підставою для видання наказу про виплату. Крім того, є ще Окреме доручення Міністра оборони України №912/з/29 від 23 червня 2022 року. Воно додатково вимагає, щоб у наказі про виплату додаткової винагороди до 100 000 гривень обов’язково зазначалися підстави з посиланням на конкретний бойовий наказ або розпорядження.
Коротше кажучи: немає цих документів – немає й підстав для виплати. Хоч би якою переконливою не здавалася довідка про участь у заходах.
Чому суд відмовив: брак доказів
І ось тут – ключовий поворот справи. Позивачка прийшла до суду лише з довідкою. Жодного бойового наказу, жодного журналу, жодного рапорту командира в матеріалах справи не було.
Вона навіть не вказала у позові, які саме дії з переліку пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 вона виконувала. Просто обмежилася загальним твердженням: «брала участь у бойових діях».
Суд нагадав: в адміністративному процесі позивач зобов’язаний довести обставини, на які посилається. Це не можна перекласти на відповідача за принципом «нехай вони доведуть, що я не брав участі». Концепція «негативного доказу», як наголосив Верховний Суд у справі №400/1217/23, нівелює саму сутність змагальності.
Довідка ж, яку надала військовослужбовиця, підтверджувала лише факт перебування в районах проведення заходів із оборони – але не факт виконання нею конкретних бойових завдань. А саме це – виконання бойового завдання – і є єдиною підставою для отримання підвищеної виплати.
Суд також послався на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №640/13029/22. Там було прямо сказано: виплата за Постановою №168 – це стимулювання тих військовослужбовців, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету й територіальної цілісності України. Не просто перебувають, а діють.
Окремо суд звернув увагу на відповідь представника частини. Той прямо заявив: позивачка не виконувала бойових завдань у спірні періоди, тому надати відповідні витяги з журналів неможливо. І це твердження вона ніяк не спростувала.
Практичний урок для військовослужбовців
Ця справа – наочна ілюстрація того, як працює принцип документального підтвердження в армії. Якщо ви розраховуєте на додаткову винагороду до 100 000 гривень, недостатньо просто перебувати в зоні бойових дій. Ваша участь має бути зафіксована у бойовому наказі, занесена до журналу бойових дій і відображена в рапорті безпосереднього командира.
Без цих трьох документів навіть найпереконливіша довідка про участь у заходах із оборони не змусить суд стати на ваш бік. І це не бюрократична примха – це механізм, який відділяє реальну бойову роботу від формального перебування в районі.
Крім того, варто пам’ятати: якщо ви йдете до суду, саме на вас лежить обов’язок довести, що ваше право порушене. Загальних фраз про «участь у бойових діях» недостатньо. Потрібні конкретні докази, конкретні документи, конкретні дати. Суд не здогадується – він оцінює те, що йому показали.
Запорізький окружний адміністративний суд у підсумку відмовив у задоволенні позову повністю. Рішення ухвалене 27 травня 2026 року у справі №280/1550/26, і воно добре показує: право на виплату треба не відчувати, а підтверджувати.
