Додаткова винагорода до 100 000 гривень – це не автоматична надбавка за саме лише перебування в прифронтовій зоні. Саме цю неприємну істину довелося засвоїти головній медичній сестрі одного з військових підрозділів, коли Запорізький окружний адміністративний суд 27 травня 2026 року повністю відмовив їй у позові до власної військової частини.
Що сталося
Жінка обіймала посаду головної медичної сестри з червня 2024-го до березня 2025 року. У період з 17 вересня по 25 грудня 2024 року вона, як стверджувала, брала безпосередню участь у бойових діях і забезпечувала заходи з оборони України. На підтвердження цього мала довідку від військової частини, яка засвідчувала її участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони країни.
Але коли справа дійшла до грошового забезпечення – додаткова винагорода до 100 000 гривень, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, на рахунок так і не надійшла. Військова частина мовчала. Тоді жінка звернулася до суду.
У позові вона просила визнати бездіяльність військової частини протиправною та зобов’язати виплатити їй додаткову винагороду пропорційно часу участі в бойових діях – саме за той осінньо-зимовий період 2024 року. Крім того, вимагала надати відповідь на її запит щодо нарахування грошового забезпечення.
Позиція військової частини
Відповідач заперечував категорично. У відзиві на позов представник частини заявив: жінка в спірний період не виконувала бойових (спеціальних) завдань у районах воєнних дій. А отже, надати витяги з журналів бойових дій чи бойових розпоряджень щодо її участі військова частина просто не може – бо їх не існує.
Щодо довідки, на яку посилалася позивачка, відповідач наголосив: цей документ лише підтверджує право на статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Але для виплати 100 000 гривень потрібні зовсім інші підстави.
Що каже закон
Тут важливий момент. Постанова №168 справді передбачає додаткову винагороду до 100 000 гривень. Але – лише для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує заходи з національної безпеки й оборони, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення.
А Порядок виплати грошового забезпечення, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, уточнює перелік конкретних бойових завдань. Це, зокрема: ведення бойових дій на лінії зіткнення, вогневе ураження противника, робота медичного персоналу в районах бойових дій, розмінування тощо.
І найголовніше – пункт 4 розділу XXXIV цього Порядку №260 чітко визначає, якими документами підтверджується безпосередня участь у бойових діях. Це: бойовий наказ або бойове розпорядження, журнал бойових дій, рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця. Жоден із цих документів у матеріалах справи не фігурував.
У чому помилка позивачки
Чесно кажучи, ситуація типова. Людина отримує довідку про участь у заходах із забезпечення оборони – і щиро вважає, що цього достатньо для отримання підвищеної винагороди. Але суд розставив крапки над «і»: довідка, видана військовою частиною, підтверджує лише факт перебування в районах проведення заходів. Вона не містить жодних відомостей про виконання конкретних бойових завдань.
Позивачка не змогла пояснити суду, які саме дії вона вчиняла відповідно до переліку з пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260. Не зазначила про існування рапортів, бойових наказів чи журналів бойових дій, які б підтверджували її безпосередню участь у бойових діях. Не заявила клопотання про витребування таких доказів у відповідача, якщо не могла отримати їх самостійно.
А тим часом представник відповідача прямо заявив: жінка не виконувала бойових завдань, тож і підтвердних документів не існує.
Суд також послався на правову позицію Верховного Суду у справі №400/1217/23: позивач не може будувати захист на принципі «нехай відповідач доведе, що я не правий». Кожна сторона зобов’язана довести обставини, на які посилається. І якщо позивач стверджує, що брав участь у бойових діях – саме він має це підтвердити.
Велика Палата Верховного Суду у справі №640/13029/22 теж висловилася недвозначно: додаткова винагорода до 100 000 гривень – це стимулювання винятково тих військовослужбовців, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист України. Сама лише належність до військової частини, що виконує завдання в районі бойових дій, такого права не дає.
Що вирішив суд
Запорізький окружний адміністративний суд, дослідивши всі матеріали, не знайшов жодного документа, який би підтверджував безпосередню участь позивачки в бойових діях за період з 17 вересня по 25 грудня 2024 року. А довідка про участь в оборонних заходах – це не те саме, що бойовий наказ чи журнал бойових дій.
Крім того, накази про виплату додаткової винагороди видаються на підставі рапортів командирів підрозділів. Суд не може підміняти собою військове командування і самостійно визначати, хто і скільки має отримати. Це виключні повноваження командира військової частини.
У підсумку – у задоволенні всіх позовних вимог відмовлено повністю. Рішення ще може бути оскаржене в Третьому апеляційному адміністративному суді протягом тридцяти днів.
Колеги-військовослужбовці, які опинилися в подібній ситуації, можуть винести з цієї історії практичний урок: самого факту перебування в районі бойових дій недостатньо. Потрібен комплект документів – бойовий наказ, журнал бойових дій, рапорт безпосереднього командира. І саме на позивачеві лежить обов’язок довести, що він справді виконував бойове завдання, а не просто перебував у складі частини, яка дислокується в прифронтовій зоні. Якщо таких документів на руках немає, варто подати клопотання про їх витребування ще на етапі підготовки позову. Без цього навіть найсправедливіша, на перший погляд, вимога може розбитися об процесуальну реальність судового розгляду.
