Евакуація з жіночого монастиря в Степанівці Краматорського району закінчилася тим, що 18 людей опинилися в безпеці. Поліцейські та бійці 25-го окремого штурмового полку «Рись» вивезли їх броньованими машинами після удару російської авіації по селу керованими бомбами. За цим рядком зведення стоїть складна операція, у якої є свої правила і свої ризики.
Про цей випадок варто знати не лише тим, хто живе на Донеччині. Історія добре показує, як у реальному часі переплітаються дві речі: порятунок людей і міжнародне право, яке забороняє бити по храмах.
Що саме сталося
Село Степанівка лежить у Краматорському районі. Напередодні російські війська атакували його керованими авіабомбами. Одна з них поцілила по території жіночого монастиря. Люди, які там залишалися, попросили про допомогу.
Керована авіабомба – це зброя, яку скидають з літака і наводять на ціль. Радіус ураження в неї великий, тому «поруч» і «далеко» в таких випадках не існує. Саме тому евакуація з монастиря була не жестом доброї волі, а необхідністю.
Вивозили людей поліцейські Покровського районного управління та підрозділу поліції Олександрівки. Вони працювали броньованими автомобілями. З повітря екіпажі прикривали бійці антидронового батальйону поліції Донеччини. Загальну безпеку операції забезпечував 25-й окремий штурмовий полк «Рись».
Храм під захистом: що каже міжнародне право
Тут важливий момент, який часто випадає з новин. Місця відправлення культу захищені окремо, не лише як цивільні об’єкти загалом. Стаття 53 Додаткового протоколу I 1977 року до Женевських конвенцій забороняє ворожі дії проти будівель, призначених для релігії, мистецтва, науки чи благодійності.
Гаазька конвенція 1954 року про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту додає свої вимоги. Сторони мають утримуватися від будь-якого ворожого акту проти культурних цінностей. Використовувати їх для прикриття воєнних об’єктів теж заборонено.
Для збройних конфліктів усередині країни діє стаття 9 Додаткового протоколу II. Вона забороняє ворожі дії проти будівель, що становлять культурну або духовну спадщину народу.
Є й кримінальний вимір. Стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду відносить умисні напади на будівлі, призначені для релігії, до воєнних злочинів.
Правила не дають храму абсолютного імунітету. Якщо будівлю використовують для розміщення техніки чи вогневих позицій, її захисний статус зникає. Це не пом’якшує вимог до того, хто атакує, але пояснює, чому кожен випадок розбирають окремо.
Що взагалі вважають воєнною ціллю? Стаття 52 Додаткового протоколу I дає визначення: це об’єкт, який за своїм характером, розташуванням або використанням робить ефективний внесок у воєнні дії. Монастир, де живуть люди й моляться, до такого визначення не підпадає.
Евакуація як правова процедура
Тепер про саму процедуру. В Україні порядок вивезення людей із небезпечних зон визначає Кодекс цивільного захисту. До операції залучають сили цивільного захисту, поліцію, а за потреби і військових. Далі все залежить від обстановки: десь вистачає автобуса, а десь потрібна броня.
Міжнародне гуманітарне право додає важливу деталь. Стаття 49 IV Женевської конвенції 1949 року дозволяє переміщення цивільних осіб у межах окупованої території, якщо цього вимагає безпека населення. Примусове вивезення за межі території заборонене, а рятування з міркувань безпеки – ні.
На практиці це означає кілька речей. Людей вивозять за їхньою згодою. Їм кажуть, куди везуть. Майно, наскільки це можливо, зберігають. Родини намагаються не розривати.
Чи можна назвати евакуацію обов’язком держави? Певною мірою так. Конституція в статті 3 називає людину, її життя і здоров’я найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 гарантує право на життя. Під час війни ці норми не втрачають сили.
Монастирі ж – не просто будівлі. Там живуть громади, буває господарство, городи, старі люди, які не хочуть їхати. Тому розмова перед вивезенням часто довша за саму дорогу. Нікого не витягають силою, якщо людина при свідомості й розуміє ризик.
Хто вивозить людей і чому це робота не одного відомства
У випадку зі Степанівкою працювали кілька підрозділів одночасно. Такий розподіл – не бюрократична формальність. Броня захищає від куль і уламків, але не від дрона. Потрібні засоби радіоелектронної боротьби й люди, які вміють ними користуватися. Поліція знає місцевість і мешканців, військові – тактику.
Закон «Про Національну поліцію» серед основних завдань відомства називає рятування людей і надання допомоги тим, хто її потребує через надзвичайні ситуації. Тож участь поліції в таких операціях – прямий обов’язок, а не послуга.
Куди звертатися і що робити
Якщо ви опинилися в зоні обстрілів і поруч є храм або просто люди, які не можуть виїхати самостійно, алгоритм простий. Телефон 102 – поліція, 101 – рятувальники. На Донеччині працюють і гарячі лінії обласної військової адміністрації.
- Повідомте точну адресу й кількість людей. Окремо скажіть про дітей, літніх, поранених.
- Уточніть, чи є підвал або укриття і як до нього дійти.
- Не виходьте на відкритий простір без сигналу від тих, хто приїде.
- Візьміть документи, ліки, воду. Решту залиште.
- Зафіксуйте руйнування фото чи відео, якщо це безпечно.
Останній пункт не про любов до хронік. Пошкодження культової споруди – це окремий склад злочину за статтею 178 Кримінального кодексу України. А напади на цивільні об’єкти під час війни кваліфікують за статтею 438 того ж кодексу. Докази, зібрані вчасно, потім стають основою для справ у міжнародних судах.
Чому такі справи доходять до суду роками
Розслідування ударів по храмах – довга історія. Треба довести, що будівля була цивільною. Що її не використовували для воєнних цілей. Що наказ віддавала конкретна людина. Ланцюжок від кнопки до бомби рветься на кожному кроці.
Допомагають супутникові знімки, свідчення місцевих, перехоплені розмови, аналіз уламків. Кожна така справа – конструктор, який складають роками. Проте вони існують. Міжнародний кримінальний суд уже має провадження щодо подій в Україні.
Хтось запитає: який сенс, якщо виконавці далеко? Сенс є. Рішення судів фіксують факт злочину. Це важливо для репарацій, для розшуку винних і для історії.
18 людей, які вийшли з монастиря в Степанівці, – не статистика. Це вісімнадцять причин, чому рятувальні операції під обстрілами роблять попри все. І чому право, яке забороняє бити по храмах, варто знати навіть тим, хто далекий від юриспруденції.
