Уявіть: ви виконали рішення суду, передали всі документи, підписали акти, але стягувач усе одно запускає примусове виконання. Знайома ситуація? Саме в такій пастці опинився ліквідатор компанії-банкрута, і лише після кількох судових раундів Верховний Суд поставив крапку. Розбираємось, як працює механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, і чому він рятує від подвійного стягнення.
Що це взагалі за процедура?
Коротко: суд видав наказ – документ, за яким примусово стягують борг або зобов’язують щось зробити. Але буває, що боржник уже добровільно виконав усе, що від нього вимагалося. Або наказ видали помилково. Чи обов’язок взагалі припинився з інших причин. І тут на сцену виходить стаття 328 Господарського процесуального кодексу України.
Вона дозволяє суду, який видав виконавчий документ, визнати його таким, що не підлягає виконанню – повністю або частково. Механізм простий: боржник або стягувач подає заяву, суд перевіряє обставини і виносить ухвалу. Якщо суд погоджується – примусове виконання зупиняється, наказ більше не діє.
Але, чесно кажучи, на практиці все не так гладко. Стягувачі часто не погоджуються і йдуть оскаржувати. Саме так сталося у справі № 908/3082/21, яка дійшла аж до Касаційного господарського суду.
Як усе починалося: аукціон, борги і невдалий покупець
Історія почалася з банкрутства ТОВ «Плюс Ліфт». Ліквідатор виставила на аукціон дебіторську заборгованість – право вимоги до ТОВ «ПБФ ГРУП» на загальну суму понад 1,6 млн грн. Переможцем став фізична особа-підприємець. Він придбав цей актив, але, як згодом з’ясувалося, дуже шкодував про це.
Покупець подав скаргу на дії ліквідатора, і суд частково її задовольнив. Ухвалою від 19 листопада 2024 року Господарський суд Запорізької області зобов’язав ліквідатора: по-перше, оформити акт придбання майна на аукціоні згідно зі статтями 87, 88 Кодексу України з процедур банкрутства, а по-друге – передати покупцеві документи, які засвідчують право вимоги. 4 грудня 2024 року суд видав наказ про примусове виконання цієї ухвали.
Ліквідатор не зволікала. Вже 6 грудня вона направила покупцю цінний лист із описом, де були і підписаний нею акт, і всі наявні документи за трьома договорами поставки ліфтового обладнання – оригінали договорів, додатки, акти прийому-передачі, картки рахунків. Покупець отримав лист 11 грудня, але акт зі свого боку не підписав. Натомість 13 грудня він склав власну редакцію акта і надіслав ліквідатору. Та підписала її – щоправда, лише у квітні 2025 року.
Чому покупець опирався і що вирішили суди
Ключова претензія покупця: ліквідатор, мовляв, не передала рахунки-фактури, видаткові накладні, акти виконаних робіт, докази оплати. Тобто, на його думку, виконання ухвали було неповним, а отже, і наказ мав би залишатися в силі.
Ліквідатор подала заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Перша інстанція їй відмовила – суд вирішив, що підстав немає. Але апеляція сказала своє вагоме слово.
Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 8 липня 2025 року ухвалу скасував і визнав наказ таким, що не підлягає виконанню. Аргументи були залізобетонні. По-перше, ліквідатор передала всі документи, які в неї були. По-друге, в ухвалі від 19 листопада 2024 року не зазначався конкретний перелік документів – суд лише зобов’язав передати ті, що засвідчують право вимоги. По-третє, покупець не довів, що в ліквідатора є ще якісь документи, окрім уже переданих.
І тут важливий момент, про який часто забувають. Реєструючись на аукціон, покупець погодився з описом лоту, складом документації та умовами продажу. Перелік документів у оголошенні на Prozorro.Продажі повністю збігався з тим, що він отримав. Аукціон він не оскаржував, правочин недійсним не визнавав.
Що сказав Верховний Суд
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, намагаючись оскаржити одразу кілька судових рішень. Але Касаційний господарський суд у складі колегії суддів Погребняка, Васьковського та Огородніка 16 червня 2026 року залишив усі оскаржувані рішення без змін.
Суд підкреслив: стаття 328 ГПК України передбачає визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, коли обов’язок боржника відсутній у зв’язку з його припиненням, добровільним виконанням або з інших причин. У цій справі ліквідатор реально виконала ухвалу – склала і підписала акт, передала всі наявні документи. Те, що покупцю хотілося б отримати більше, не означає, що виконання не відбулося.
Цікаво, що скаржник намагався стягнути придбану дебіторську заборгованість із ТОВ «ПБФ ГРУП» в окремому судовому процесі. І програв – Господарський суд міста Києва у жовтні 2025 року відмовив у позові, бо покупець не надав доказів самого існування боргу. Це рішення набрало законної сили. І це додатковий аргумент на користь того, що претензії до ліквідатора були радше спробою перекласти відповідальність за невдалу покупку.
Три практичні уроки з цієї справи
Перше: якщо ви боржник і добровільно виконали судове рішення – не чекайте, поки стягувач запустить виконавче провадження. Одразу звертайтеся до суду із заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Це ваш прямий шлях до захисту.
Друге: фіксуйте все документально. Опис вкладення, трекінг-номер поштового відправлення, підписані акти – це не бюрократична формальність, а докази, які потім рятують у суді. Ліквідатор у цій справі діяла саме так, і це стало вирішальним.
Третє: купуючи активи на аукціоні у справі про банкрутство, уважно вивчайте документацію лоту. Ви погоджуєтеся з її складом у момент реєстрації на торги. Якщо потім з’ясується, що документів недостатньо для реального стягнення боргу – це ваш ризик, а не провина ліквідатора.
Колегія суддів Верховного Суду фактично нагадала всім учасникам господарських відносин просту істину: обов’язковість судового рішення – це не тільки про примус. Це ще й про те, що після його реального виконання примус має припинитися. Інакше ми отримуємо абсурдну ситуацію – подвійне виконання одного й того самого обов’язку. Стаття 328 Господарського процесуального кодексу України якраз і створена, щоб такого абсурду не траплялося.
