Уявіть: ви купуєте нерухомість, яка роками була підключена до електромереж, а коли звертаєтесь до обленерго за договором про розподіл електричної енергії – отримуєте відмову. Саме в таку халепу потрапив підприємець Легков Сергій Миколайович, чия справа № 902/243/25 дійшла до Верховного Суду. Давайте розберемо, що пішло не так.
Що сталося
У вересні 2024 року ФОП Легков придбав у АТ «ДТЕК Західенерго» базу відпочинку «Енергетик» у селі Степашки на Вінниччині. Угода оформлена через нотаріуса – гроші сплачені, право власності зареєстроване. На перший погляд, усе чисто.
До продажу об’єкт живився через трансформаторну підстанцію ТП-212. Попередній власник мав із АТ «Вінницяобленерго» договір про розподіл електричної енергії з дозволеною потужністю 105 кВт. Новий власник логічно розраховував на такий самий договір.
У жовтні 2024 року Легков подав до обленерго заяву-приєднання – просив укласти типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії потужністю 110 кВт. Відповідь: відмова. Не допомогла й письмова претензія. Тоді підприємець пішов до суду.
Корінь проблеми
Уся справа вперлася в одну деталь: трансформаторну підстанцію ТП-212. І ось що про неї з’ясувалося.
По-перше, вона перебувала в державній власності, а не належала продавцю. У пункті 7.7 договору купівлі-продажу так прямо й написано: покупець ознайомлений із тим, що на земельній ділянці розташована ТП державної форми власності, яка не є предметом договору.
По-друге, кабельна лінія КЛ-10 кВ, роз’єднувач РН-10 кВ і сама ТП-212 не входили до переліку майна, що продавалося. Ладижинська ТЕС у листі від 31 жовтня 2024 року це підтвердила: зазначене обладнання покупцю не передавалося.
По-третє, у липні 2025 року ДП «Регіональні електричні мережі» повідомило: КТП-212 передана їм на баланс, а база відпочинку «Енергетик» узагалі відсутня серед об’єктів, приєднаних до цієї підстанції.
Інакше кажучи, електрична інфраструктура, без якої неможливо отримувати заявлену потужність, підприємцю не належала і не могла належати. Домовленостей із її власником про спільне використання теж не було.
Позиція судів
Господарський суд Вінницької області, а за ним і Північно-західний апеляційний господарський суд у позові відмовили. Аргументували так.
Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії – це публічний договір приєднання. Його типова форма є на сайті оператора системи розподілу. Але окремі умови – перелік електроустановок, дозволена потужність, межі балансової належності – погоджуються індивідуально. Без цих додатків договір просто не запрацює: незрозуміло, де точки обліку, яка реальна потужність, хто за що відповідає.
Позивач не довів свого права на використання ТП-212 і пов’язаних мереж. Не запропонував жодної альтернативної схеми електроживлення. За таких обставин обленерго не мало ні правових, ні технічних підстав для укладення договору із заявленими параметрами.
Крім того, вимагаючи укласти договір саме в редакції публічного – без індивідуально погоджених додатків – позивач, по суті, просив неможливе.
Тут важливий момент: згодом, у листопаді 2024 року, Легков таки уклав із «Вінницяобленерго» договір через заяву-приєднання. Але на зовсім інших умовах – потужність становила 49 кВт, а точка обліку визначалася через іншу підстанцію, ТП-250. Це зайвий раз підтверджує: обленерго не відмовлялося від договірних відносин як таких. Проблемою були саме заявлені параметри, що не мали технічного підґрунтя.
Що сказав Верховний Суд
ФОП Легков подав касаційну скаргу. Посилався на неврахування висновків Верховного Суду з інших справ – № 924/641/23 та № 906/1153/23. Також скаржився, що суди не дослідили належним чином докази.
Верховний Суд проаналізував ці аргументи і висновок зробив чіткий: правовідносини у справі № 902/243/25 не є подібними до тих, що фігурували у згаданих постановах.
У справі № 924/641/23 питання стояло інакше – там вирішували, чи можна вважати договір укладеним через конклюдентні дії оператора, коли той фактично продовжував надавати послуги. А в справі № 906/1153/23 спір точився довкола визнання укладеною додаткової угоди про клас напруги. У справі ж Легкова ключова проблема – відсутність у покупця прав на електроустановки, через які має здійснюватися розподіл.
Касаційне провадження за пунктом про неврахування висновків Верховного Суду закрили – як таке, де правовідносини виявилися неподібними. За іншим пунктом скаргу залишили без задоволення. Рішення попередніх інстанцій залишилися в силі.
На що звернути увагу
Купівля нерухомості, яка раніше була підключена до електромереж, не означає автоматичного переходу прав на саму електричну інфраструктуру. Трансформаторні підстанції, кабельні лінії, роз’єднувачі – це окремі об’єкти, і якщо вони не згадані в договорі купівлі-продажу, розраховувати на них не варто.
Перед укладенням угоди має сенс перевірити, що саме входить до її предмета, а що залишається за дужками. Пункт 7.7 договору у справі Легкова чесно попереджав про наявність ТП державної власності. Але покупець, схоже, не надав цьому належного значення.
Якщо ж ви вже опинилися в подібній ситуації, НКРЕКП радить два шляхи: домовитися з власником електроустановки про спільне використання або замовити в оператора системи розподілу послугу з приєднання за новою схемою – в порядку, передбаченому Кодексом систем розподілу. Шлях довший і дорожчий, але принаймні реальний.
Кожна сторона несе ризик наслідків своїх дій або бездіяльності – про це нагадав Верховний Суд. І це стосується не лише процесуальних моментів на кшталт спізнення на судове засідання. Це працює і тоді, коли ви купуєте майно, не перевіривши до кінця, чи зможете ним повноцінно користуватися.
