Мобілізація на Буковині опустилася до найнижчого рівня серед усіх регіонів України. Минулого місяця планові показники виконали менш ніж на 30% – і це абсолютний антирекорд. Таку цифру озвучив т.в.о. начальника Чернівецького обласного ТЦК та СП Роман Дядюра під час засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради.
Уявіть собі: область, яка не межує з лінією фронту, де немає щоденних обстрілів, показала гірший результат, ніж прифронтові регіони. Звучить парадоксально, але цифри говорять самі за себе. І саме це питання винесло керівництво чернівецького ТЦК на публічне обговорення перед парламентарями.
Звідки беруться планові показники і чому 30% – це проблема
Планові показники мобілізації – не просто абстрактні цифри, які хтось вигадує в кабінетах. Це конкретна кількість людей, яку потрібно призвати протягом місяця. Генеральний штаб доводить цей план своїм розпорядженням до кожної області, а там уже розписують завдання по районах.
Коли область виконує план на третину – це означає, що дві третини людей, яких чекають у війську, просто не доходять. Армія недоотримує поповнення. І це при тому, що від якості та швидкості комплектування підрозділів напряму залежить боєздатність Збройних сил.
Дядюра на комісії не приховував ситуації. Більше того – він порівняв Чернівецьку область із Донецькою, де працював раніше. Там, за його словами, виконання планових показників було кращим. Хоча, як він сам уточнив, через близькість до бойових дій «планові завдання не такі високі, як в інших областях». Тобто область на лінії зіткнення отримує менший план – і все одно справляється з ним краще, ніж тилова Буковина.
Мобілізація на Буковині під питанням: кадрові чистки неминучі?
Тут важливий момент: на тому ж засіданні Дядюра припустив, що саме невиконання планових показників може стати причиною зміни керівництва – як обласного, так і районних ТЦК. Прямо цього не сказали, але логіка очевидна: коли результат стабільно низький, починають шукати нових відповідальних.
І знаєте, це не порожні слова. Достатньо поглянути на те, як часто змінювалися керівники Чернівецького обласного ТЦК від початку повномасштабного вторгнення – калейдоскоп, а не кадрова політика.
Вересень 2023 року. Президент Зеленський підписує указ про звільнення всіх керівників обласних центрів комплектування. Тодішнього начальника Чернівецького ТЦК Ігоря Сорокопуда переводять на іншу посаду в одну з військових частин. На його місце призначають Сергія Потякова – до того заступника командира 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола, кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Серпень-вересень 2025 року. Потяков за власним бажанням переходить служити до бойової військової частини. Наказ про переведення датований 28 серпня. Обов’язки начальника тимчасово виконує Юрій Миронець. Куди саме направили Потякова і які завдання він там виконує – в ТЦК цю інформацію не розкривають.
Грудень 2025 року. Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 7 грудня на посаду начальника обласного ТЦК призначають Сергія Арушаняна. До цього він був заступником і очолював сектор мобілізаційно-оборонної роботи.
Квітень 2026 року. Не минуло й п’яти місяців – Арушаняна звільняють. Причини кадрових змін офіційно не називають. Його переводять на службу в одну з військових частин. Тимчасово виконувати обов’язки мав полковник Сергій Потяков, який уже керував ТЦК раніше. А з 28 травня, як повідомив під час наради з керівниками сектору безпеки та оборони області Руслан Осипенко, обов’язки керівника перебрав Роман Дядюра.
Чому цифри не зростають
Коли за три роки змінюється щонайменше п’ять керівників – це не просто статистика. Це симптом глибшої проблеми. Мобілізація на Буковині буксує не перший місяць, і швидкі кадрові перестановки поки не дали відчутного результату.
Звісно, можна списати низькі показники на специфіку регіону. Чернівецька область – прикордонна, зі щільними зв’язками з Румунією та великою часткою населення, яке працює за кордоном. Але це радше контекст, а не виправдання. Інші західні області мають схожу специфіку, однак план виконують краще.
Сам Дядюра, схоже, розуміє серйозність моменту. Його досвід роботи в Донецькій області дає йому можливість порівнювати – і він це порівняння озвучив публічно, без спроб прикрасити реальність. Можливо, саме така відвертість і потрібна, щоб нарешті зрушити ситуацію з мертвої точки.
Парламентська комісія вислухала доповідь. Чи будуть за цим якісь рішення – покаже час. Але одне можна сказати точно: 30% виконання плану – це цифра, яка не залишає простору для спокійних кабінетних розмов. Рано чи пізно вона тягне за собою або різкі зміни в підходах до роботи, або нові обличчя в керівних кріслах. Або й те, й інше разом.
