Кирило Буданов уперше так прямо і без дипломатичних обгортків сказав те, що економісти повторюють уже кілька років пошепки: повернути всіх українців додому — план А, але самого плану А недостатньо. Потрібен план Б. І він передбачає людей ззовні. Не абстрактних «інвесторів», не тимчасових консультантів — а сотні тисяч працівників, які стануть частиною економіки, вулиць, повсякденного життя.
Це не натяк. Це зізнання людини, яка бачить закриті цифри. І варто до нього прислухатись.
52 мільйони — точка, з якої ми стартували в середину 90-х. Тоді Україна була однією з найбільших за населенням країн Європи. Сьогодні нас — «значно менше». Буданов не називає точну цифру навмисне, і це красномовніше за будь-яку статистику. Бо якщо офіційні особи уникають публічного озвучування — значить, реальна картина гірша за ту, до якої суспільство готове.
Чесно кажучи, це не просто демографічна криза. Це математична пастка.
Уявіть: кожен працюючий українець сьогодні тягне на собі пенсіонерів, бюджетників, армію і соціальні виплати. Кількість тих, хто створює ВВП, скорочується швидше, ніж кількість тих, хто його споживає. І підвищенням продуктивності праці — роботами, автоматизацією, цифровізацією — цю діру не заткнути.
У Буданова тут жорстка логіка: навіть якщо кожен українець почне працювати вдвічі ефективніше, демографічне навантаження залишиться критичним. Бо справа не в ефективності. Справа в тому, що фізично нема кому виходити на зміну.
І отут ми підходимо до найболючішого вибору.
Глава Офісу президента окреслює два треки — і це важливо: він не каже «або повернемо наших, або покличемо чужих». Він каже «і те, і інше». Одночасно. Без права на паузу.
Перший трек — повернення українців. Мільйони жінок із дітьми в Польщі, Німеччині, Чехії. Сотні тисяч чоловіків, що виїхали до повномасштабної війни або під час неї. Це люди, які вже побачили інший рівень зарплат, іншу якість медицини, інше ставлення до себе. Повернути їх — означає не просто відкрити кордони. Означає запропонувати конкурентоспроможну альтернативу.
Другий трек — іноземні фахівці з різних куточків світу. Не тільки з сусідніх країн. З Азії, з Африки, з Латинської Америки. Люди, для яких Україна поки що не асоціюється ні з безпекою, ні з економічним раєм.
Буданов визнає: «іншого варіанту не буде». І це, мабуть, найчесніша фраза з усієї розмови. Бо українське суспільство десятиліттями жило в ілюзії, що демографічну кризу можна перечекати. Що народжуваність якось сама виправиться. Що заробітчани повернуться. Що система витримає.
Не витримає.
І ось тут починається найскладніша частина — суспільна.
Буданов не випадково зачепив тему інформаційних атак. Останні місяці мережу штормить від історій про «мігрантів, що заполонили вулиці». Якісь відео з нібито протестами, чутки про масове завезення робітників, панічні пости. Глава ОП називає це прямо: інформаційна спецоперація проти України.
І тут важливий момент — він не просто відмахується від проблеми. Він каже: так, суспільство до цього не готове. Так, потрібна роз’яснювальна робота. Так, без самосвідомості нічого не вийде.
Але давайте на секунду відкладемо емоції
Україна століттями була простором, де мирно співіснували різні етноси і релігії. Це не міф — це історична даність. Інша справа, що зараз, у стані війни, суспільство травмоване і на будь-яку «чужинність» реагує загострено. Саме на цьому й грають ті, хто запускає фейки.
А тепер — реальність, яку варто знати.
У Міністерстві економіки чітко кажуть: залучення трудових мігрантів наразі не пріоритет. Уряд зосереджений на поверненні українців. І це логічно — спочатку треба створити умови для своїх, а потім уже кликати інших.
В Інституті демографії додають конкретики: чутки про «сотні тисяч» іноземців — це маніпуляція. Реальні цифри — тисячі. Тобто, поки що ніякого «масового завезення» немає. Але це «поки що» і є ключовим словом.
Буданов дивиться на 25 років уперед і каже: якщо за чверть століття можна втратити мільйони, то за правильних умов процес можна повернути назад.
Він називає дві умови — економічний клімат і відчуття безпеки. Без економіки, за його словами, «нічого не буде». І це не риторика. Це формула: робочі місця плюс захист від ракет дорівнює демографічний розворот.
Але є ще третя умова, яку він не називає прямо, але яка читається між рядків. Це готовність суспільства прийняти інших. Без цього ніяка економіка не спрацює — бо люди не приїдуть туди, де їх не чекають.
«Якщо ви хочете, щоб вас хтось обдурив — вас обдурять», — ця фраза Буданова звучить як попередження. Не про мігрантів. Про нас самих. Про здатність відрізняти реальні виклики від інформаційних вкидів. Про готовність дивитися на цифри, а не на страшилки.
Бо правда в тому, що Україна стоїть перед вибором, якого не робила жодна європейська країна в стані війни. І цей вибір — не про те, «чи потрібні нам мігранти». Він про те, чи готові ми побудувати країну, в яку люди — різні люди — захочуть приїхати.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
